Камерно-інструментальна творчість с. Франка . Соната для скрипки і фортепіано а-dur 1886р., присвячена е. Ізаї та квартет d dur.

Серед найблискавичніших творів світової скрипкової літератури композиторів-романтиків зрілого романтизму одне із перших місць належить сонаті С. Франка. А-dur, яка складається з 4-х частин.

Три з них написані в сонатній формі -1,2 і 4-а, але стиль написання настільки незвичайно особливий, що можна сказати, що це підсумок творчого натхнення та високої майстерності композитора.

Головну роль у творі відіграють ліричні образи першої частини – Allegro ben moderato (A-dur). Безперервність висловлювання скрипки надають їй риси поеми, де сонатна форма відступає на другий план.

Друга частина – бурхливе, романтичного типу Allegro (d-moll) зі стислою розробкою і стрімкою кодою.

Дуже незвичайна для сонатного циклу третя частина – Recitativo-Fantasia, побудована вільно. Вона поєднує два розділи: з одного боку - каденцію-монолог, з іншого - широку літературну арію.

Цікавий фінал твору - з Allegretto, Poco mosso (A-dur), тут сонатна форма поєднується з рондо, а теми викладені у вигляді канону. E фіналі, як і завжди, тематичний матеріал поєднується з темами попередніх частин. Його музика життєрадісна і блискавична.

Все це- зовнішні форми і загальний план сонати.

Інший видатний твір камерно-інструментальної творчості композитора - Квартет D-dur, 1889р.

У книзі про Сезара Франка Венсан Д' Енді приділив багато уваги квартету, вважаючи цей твір найвищою крапкою підйому в творчості композитора. Д' Енді особливо підкреслював синтез форм сонати і фуги, що зв’язує його з традиціями пізніх квартетів Бетховена і його ж фортепіанних сонат. Треба підкреслити, що тип мислення і стиль самої музики квартета можна віднести до іншої епохи. Він являється новим словом у французькій камерній літературі. Багато спільного у цього квартету з квартетом Клода Дебюсі, який написано 4 роки потому. Вплив відчувається у будові частин, в їх характері та окремих прийомах письма. Разом з цим – це самий ,,Класичний” твір С.Франка, в якому він зберіг багато сталих традеційних прийомів і форм, а також досяг надзвичайної поліфонічної майстерності. Іноді уявляється, що Франку квартету замало. Його хід мислення, використання манери письма і прийомів вимагали написання секстету або струнного оркестру. Дуже складний тематичний розвиток і насиченість музичної тканини. Але, не зважаючи на перенасиченість партитури, окремо взяті партії цікаві, зручні для виконавців, розподіл голосів відповідає стилю квартетної гри і все звучить чудово.

Цікавою особливістю твору є хоральне написання деяких епізодів. Франк використовує прийоми ,,пізньоромантичної” музичної драматургії.

Струнний квартет підсумовує камерну і інструментальну творчість Франка, в якій було істотне зближення симфонічного і камерного жанрів, де він створив стиль, який сполучає класичні і романтичні риси. Квартет С. Франка був створений на межі 1880-1890-х років, коли почав писати Дебюссі, який наблизився до естетичнх принципів С. Франка. Зв'язуючою ланкою між Е. Ізаї, який вперше зі своїм квартетом виконав у 1890 році квартет D-dur Франка вперше. У 1893 році К. Дебюссі написав свій g-moll’ний квартет для цього колективу.

Таким чином, характер творчості Франка отримав своє продовження в творах Дебюссі, який до кінця життя зберіг шанобливе ставлення до майстра, з яким йому довелось спілкуватись на початку своєї музичної кар'єри.

Таким чином, у камерно-інструментальній творчості С. Франка зародились нові навіювання французької музики кінця 19 сторіччя, що представлені його камерно-інструментальними творами – сонатою для скрипки і ф-но A dur та квартетом D-dur.