Тема іі композитори епохи розквіту романтизму

С. Франк

Е. Лало

Й. Брамс

К. Сенс-Санс

Сезар Огюст Франк

(1822-1890)

Сезар Огюст Франк (10.12.1822-Льєж - 08.11.1890-Париж) - французький (бельгійський) композитор, органіст, педагог. За походженням бельгієць. Навчався в Льєжській консерваторії, брав уроки композиції у Парижі у А.Рейхи. З 1835 р. займався у Паризькій консерваторії під керівництвом П.Ж.Циммермана (фортепіано), Ф.Бенуа (орган), Е.Леборана (композиція). З 13 років з успіхом виступав як піаніст в містах Бельгії та у Парижі.

У 1842 р. знайомиться з Ф.Лістом, який підтримав його і сприяв виданню його творів.

З 1843 р. постійно живе у Парижі. З 1851 р.- органіст церкви Сен-Жан- Сен - Франсуа, з 1858 р. та до кінця життя - церкви Сент-Клотільд.

З 1872 р. - професор паризької консерваторії по класу органа (наслідувач Ф.Бенуа), який під його керівництвом перетворився у школу композиції, з якої вийшли майстри симфонічної та камерної музики, в тому числі д'Енді, П.О.Бревіль, Е.Шоссон та ін.

З початку 80-их років клас органа відвідував К.Дебюссі. С.Франк грав помітну роль у національному музичному житті. Очолював з 1886 р. національне музичне товариство. Прославився як органіст. Ф.Ліст високо цінував мистецтво Франка. Порівнював його імпровізації з баховськими. Музичні твори Франка рідко виконувались у Парижі до 80-их років, в той час, коли відбувались концерти за участю його творів у Брюсселі.

Його творчості притаманні такі риси романтизму: лірика, патетика, масштабність музичної драматургії.

У своїй творчості Франк поєднав романтичну образність з класичною ясністю стилю, в той час, для музики Франка характерні антитези захопленості та строгості, вільного висловлювання та чіткої структурної організації монотематизму, органної в'язкості, поліфонізації оркестра, використання речитативів, повнозвучних акодів, свіжих швидких модуляцій. Музична мова визначається особливостями органічного викладу.

Найбільш відомі: симфонія d-moll, соната для скрипки і фортепіано A dur, струнний квартет D-dur.

До історії музики С.Франк увійшов як представник руху оновлення. Головне місце у його творчості займають інструментальні твори. Їм притаманні узагальнення, інтелектуалізм. Один з великих композиторів, що мислили, С.Франк увібрав в себе національні традиції французької та бельгійської музики. Сполучав у своєму мистецтві філософську заглибленість, притаманну латинській культурі, ясністю, співвідношенням почуттів та розуму; його відрізняли такі національні французькі якості, як витонченість смаку, блиск висловлювань.

Творчість С.Франка вплинула на К.Дебюссі, Онеггера. Поряд з Й.Брамсом та Регером, а також з Танєєвим, підготував своєю творчістю появу неокласицизму в музиці XX ст., в той же час гармонічна мова Франка попередила деякі прийоми імпрессіонізму.

Серед творів найбільш класичний характер мають симфонія і камерно - інструментальні ансамблі, у яких використаний принцип лейттематизму, а також симфонічні і концертні принципи. Його камерно - інструментальна музика подібна до музики Й.Брамса і П.Чайковського.

Твори для струнних інструментів: соната для скрипки і фортепіано, присвячена Е.Ізаї - 1886 р., Andante quietoso - 1843, концертний дует на теми «Гюлістана» Н.Далейрака - 1844, 3 тріо: «Велике» - 1834 р.,1841, 1842 рр., струнний квартет -1889 р., фортепіанний квінтет - 1879 р., 2 сонати: 1835, 2-а - «Велика» -1841р., фантазії, в тому числі - дві «Великі», 1841р. - на теми «Гюлістана» Далейрака; 1844 р. - на дві польські мелодії та інші; Прелюдія, хорал і фуга - (1884), Прелюдія, арія та фінал - (1887), танці, 2 мелодії (1841) та інші мініатюри.