3. Інструментальна музика. Характеристика.

Великі інструментальні форми приваблювали Шумана протягом всього творчого життя.

Насамперед, це високо підняті класиками, симфонія, соната, квартет.

Найбільш плідним видався 1842 рік – цілком присвячений камерним ансамблям. Протягом червня-липня створюються всі 3 струнних квартети (перший – за 5 днів; другий - за 6 днів, третій – за 20 днів). У вересні цього ж року Шуман створює свій дивовижний за натхненням і майстерністю фортепіанний квінтет , а в жовтні – фортепіанний квартет.

В своїх великих інструментальних композиціях Шуман наблизився до симфонізму Бетховена.

Створюючи свої великі інструментальні партитури, Шуман все частіше і сильніше користується широким пензлем. Його приваблюють по-бетховенськи прості і широкі теми, близькі до народного хорового співу, до гімнів і маршів епохи революції.

В своїх інструментальних творах він зберігає багато зі своїх минулих улюблених прийомів (варіантність, варіювання різноманітних тематичних асоціацій). У той же час прагне до логічної обробки матеріалу інших класиків.

Шуман розвив бетховенську традицію найсміливіше серед німецьких композиторів, у дусі свого часу. Посилюються жанрові елементи симфонії. Найбільш тонкою, колористично вишуканою стає симфонічна лірика і мальовничість. Разом з тим бетховенська епічність і народність проявляються у творах Шумана. Продовжується боротьба за внутрішній тематичний зв’язок і цілісність інструментального циклу, яку почав Бетховен.

Є у Шумана моменти дивовижного злиття з духом класики разом з проявами нового романтичного строю почуттів, нової динаміки і нового смаку до «наявного життя».

СТРУННІ КВАРТЕТИ.

До світу квартетної музики Р.Шуман наблизився ще у юнацтві на пам’ятних вечорах у Карцевих. З того часу квартет став для нього царством серйозної музики, еталоном класичної майстерності. Квартет, за глибоким переконанням Шумана потребує від композитора і від слухача найбільшої зосередженості і заглибленості думки. Він не знаходить слів, щоб виразити велич бетховенських квартетів.

Шуман добре знав класичну і сучасну квартетну літературу. Перед своїми вивчав квартети Бетховена. Сам композитор був дуже задоволений своїми квартетами: «Я не жалкую зусиль, щоб створити що-небудь дійсно варте уваги – це моє найкраще».

Зразки першокласної роботи майстра, логічно обґрунтовані і відточені в кожній деталі. Шумановські квартети разом з тим несуть на собі відбиток більш свіжого сприйняття.

Є щось схоже в атмосфері перших частин. Вони всі світлі, ласкаво наспівні, «щасливі», але душевно зворушливі, їх емоційні полюси – від м’якого граючого почуття радісної задоволеності до світлого захоплюючого пориву.

Але хід розвитку циклу в кожному з 3-х квартетів самостійний, в жодному з них не повторюється.

Новизна шумановських квартетів менш за все проявляється в їх побудові, загальні композиційні рамки всіх 3-х партитур близькі до класичних традицій. Вона одновлюється із середини завдяки стилістичній свіжості матеріалу і своєрідності прийомів розвитку.

У квартетах помітна й інша дуже типова для Шумана новаторська риса: багатство і взаємозв’язок тематичного матеріалу.

Однією з ознак «зразкових творів» останнього часу Шуман вважав присутність прозорості.

Шуман наголошував на тому, що музика повинна бути написана так, щоб кожний з 4-х виконавців мав що сказати, щоб в ансамблі розвивалась «бесіда між чотирма людьми».

Працюючи над квартетами, композитор зробив крок в своїй поліфонічній майстерності на новий щабель.

Виняткова роль шумановського імітаційного викладення партій. За допомогою своїх улюблених стрет них інтонацій композитор з найбільшою ефективністю добивається посилення мелодичного потоку ( в ширину).

Шуман йшов від більш пізнього Бетховена, який як і Шуберт, не боявся використання симфорнічно-оркестрового стилю в своїх струнних квартетах.

І квартет a-moll (ор.41 № 1) наспівна елегія, скерцо – грайливо-таємниче, разом з тим галантне, «ввічливе», ніби ельфи, які танцюють менует; далі Адажіо з широкою кантиленою, яка б здавалася б чуттєвою, насиченою поліфонією, заключне Presto – енергійне, приваблююче своїм складним поліфонічним «дійством».

ІІ квартет F-dur (ор.41 № 2). Тут повільна частина на другому місці. Утворюється контраст 2-х типів мелодії: в Алегро вона тече повільним широким струмком, в Анданте утворюється з коротких виразних фраз, створюючи аріозо. Поліфонія відступає на другий план. І одразу ж починається суто шумановська гра «масок». Головна тема скерцо – немає і сліду грайливості.

Фінал Allegro зовсім інший, ніж в І квартеті – це віртуозно розроблений легкий танок, наче полька.

ІІІ квартет A-dur (op.41 № 3) – помітно переважає над двома попередніми і блискавичністю тематичного матеріалу, і розмахом, моментами, які наближають його до симфонії.

І частина – 2 мелодичні широкі теми. ІІ ч. – Assai agitato замінює скерцо – тема з варіаціями. За натхненністю і майстерністю це не тільки найкраща частина цього циклу, але й взагалі одне з найвищих творчих досягнень Шумана.

Глибока змістовність поєднується тут з максимальною стислістю і динамізмом форми.

Тема втілює ніжну і несміливу мольбу. У першій варіації різко посилюється хвилювання. ІІ – перехід руху до мети. ІІІ – повернення до ліризму початкового викладення теми. IV – варіація за словами Чайковського: «бурхливий, енергійно сильний епізод, втілення мужньої рішучості». Але тут відбувається зміна: бурхливий потік вливається до широкої мирної течії. Музика стає зовсім ідилічною, мрійною – погляд спрямований до краси, що вічно приваблює та вислизає. краси. Adagio нагадує п’єсу шляхетно підвищену і похмуру за своїм головним настроєм. У фіналі рондо панує ефектна святковість. Тут Шуман темпераментно розвиває свій улюблений пунктирний ритм, що виражає невичерпну енергію і святковий блиск.

Шість шумановських струнних ансамблів з фортепіано (квінтет, квартет і 4 тріо) мають загальну рису, яка витекла з природи даного жанру: відносно велику зовнішню ефектність, «естрадність».

Шуман, без сумніву, шукав шляхи до слухача-непрофесіонала.

Неважко помітити, в чому саме Шуман наближається до запитів більш широкої концертної публіки свого часу. Насамперед – це обмаль дохідливих тем.У широких мелодіях, таких як головні теми повільних частин тріо, помітний тісний зв'язок з наспівними, яскравими інтонаціями побутових романсів.

Найбільш натхненим твором Шумана є його фортепіанний квінтет (Es-dur op.44 – 1842 рік), однаково видатний і за глибиною думок, і за різноманітністю, і за зрілою вдосконаленою майстерністю. Відкривається «флорестанівським» мужнім Алегро. Головна партія смілива, наповнена невичерпною енергією. Діалог віолончелі і альта на фоні пульсу фортепіанного акомпанементу І ч. проходить у безперервному русі хвилювання. ІІ ч. – характер траурного маршу передає цілу похмуру трагедію. За словами П.І.Чайковського «…індивідуальність його теми в геніально знайденому виразі терпкої гіркоти». Друга тема дивовижна за своїм контрастом. Перша - наповнена романтичною красою. Це образ втраченого смаку до життя і її юнацької мрії. ІІІ ч. – Скерцо – відновлює життєву стихію 1-го Алегро і визначає для нього нове русло. Повітряна тема , друге тріо контрастує з основною темою скерцо. Фінал – простий народний танок, наспів, захоплюючий своєю магією ритму. Форма – складна – розвинене рондо.

Кода – взірець умілого поліфонічного письма Шумана. Він сам казав: «Найкращою фугою буде завжди та, яку публіка прийме за штраусовський вальс».

Стасов писав, що шумановський квінтет – п’єса надзвичайно популярна.

Початок роботи Шумана над фортепіанним тріо належить до того ж самого щасливого періоду. Взимку 1842-1843 рр. він створив 4-х частинну сюїту, яку в 1850 р. опублікував під назвою «Фантастичні п’єси» ор. 89. Іч. – «Романс», ІІ ч. – Скерцо «Гумореска», ІІІч. – Дует, ІVч. – маршеподібний фінал.

Тільки у 1847 р. Шуман повернувся до цього жанру, створив свої відомі тріо d-moll, F-dur, g-moll.

Перше тріо - d-moll (ор.63, 1847 р.) – один з самих емоційних творів пізнього Шумана.

Друге тріо F-dur (ор.80, 1847-1849 рр.).- у ньому менше відкритої, романтичної емоційності, менше зовнішньої естрадної зрозумілості.

Третє - g-moll (ор.110, 1851 р.). Елемент І ч. мотив – арабеска, дуже близький до теми шумановської «Вещей птицы». Іч. Краща у всьому циклі.