Роберт Шуман

(1810-1856)

1. Характеристика творчості.

2. Скрипковий та віолончельний концерти. Твори для струнних інструментів.

3. Інструментальна музика. Характеристика.

1. Характеристика творчості.

Серед блискучої плеяди композиторів-романтиків, що виступали у середині ХІХ сторіччя, одне з перших місць належить геніальному німецькому композитору Роберту Шуману. Він – представник романтизму у мистецтві.

У центрі уваги романтизму - внутрішній світ людини. Художники-романтики намагались якнайглибше пізнати скарби серця людини, зазирнувши у його найпотаємніші глибини. І вони досягали цього.

Романтична школа, особливо німецька, мала ще одну сильну сторону – увага до життя «ззовні», до народного побуту та до природи, типових рис людського характеру.

Але нерідко вони вставали на шлях перебільшених емоційних ефектів, суб’єктивної уяви.

Шуман – прямий продовжувач реалістичної і демократичної лінії німецького романтизму.

Він пише в одному з листів 30-х років: «Мене хвилює все, що діється у світі, - політика, література, люди; про все це я роздумую на свій лад, і, згодом, все це проситься назовні, шукає вираження в музиці».

Шуман реалізує цю потребу, завжди тісно пов’язуючи свою творчість з життям.

Намагаючись зблизити музику з життям, Шуман створює чисельні музичні картинки «сцени з життя», «замальовки з натури», забезпечуючи їх, майже завжди, програмними назвами.

Але, звісно, поетичний заголовок у Шумана тільки допоміжний прийом. Його головна творча задача полягає в тому, щоб викликати конкретні життєві асоціації засобами музики.

Шуман тісно пов'язаний у своїй творчості з традиціями німецької світової класичної музики. Разом з тим, він увійшов в історію музики як один із сміливих новаторів. Головна його задача в тому, щоб розширити межі та засоби музики, досягнути у музичній творчості більш тонкого і конкретного зображення дійсності, психологічних станів, характерів картин зовнішнього світу.

У музиці Шумана новаторська сміливість, витонченість художніх порівнянь поєднується з великою безпосередністю. Ця музика назавжди зберегла відмітку юності та гострої душевної чуйності, притаманних її автору. Ось чому таким щасливим та довгим виявилось життя музики Шумана, розділивши в цьому відношенні долю всіх найкращих творів класичного музичного мистецтва , які володіють волею та гнучкістю висловлення, тканина їх завжди більш чуйно висловлює своєрідну примхливо мінливу думку композитора.

2. Скрипковий та віолончельний концерти. Твори для струнних інструментів.

Р.Шуман написав для струнних інструментів:

Квартет для струнних інструментів і фортепіано ор.47.

Квартети струнні ор.41 № 1-3 (а-m, F-d, A-d).

Квінтет для струнних і фортепіано ор.44.

Концерт для віолончелі з оркестром ор.129.

Концерт для скрипки з оркестром.

Сонати для скрипки та фортепіано № 1 ор.105 (а)

№ 2 ор.121 (d).

Фантазія для скрипки з оркестром ор.131.

«Фантастичні п’єси» для фортепіано, скрипки та віолончелі.

Тріо для фортепіано, скрипки та віолончелі № 1 ор.63 (d- m)

№ 2 ор.80 (F-d)

№3ор.110 (g- m)

Крім того: 6 концертних етюдів за каприсами

Паганіні для фортепіано ор.16

Етюди ор.3

Концерт для віолончелі з оркестром a-moll написаний у 1850 р. І ч. – Nicht zu schnell, ІІ ч. – Hangsam, ІІІ ч. – Sehr lebhaft.

Концерт для скрипки з оркестром (d-moll) без визначення опуса, у 1853 р., виданий у 1935 р. Георгом Шюлеманом.

До жанру скрипкового та віолончельного концерту Шуман звернувся в останній період творчості, тому їм властиві риси пізнього Шумана.

Перш за все це відбивається на формі твору. Шуман прагне не тільки до тематичного, а й до конструктивного обєднання циклу. Так, у скрипковому концерті у нього І та ІІ частини виконуються без перерви.

В останні роки помітні пошуки нового музично-тематичного матеріалу, нових засобів виразності. Разом з тим все частіше в останній період творчості проявляється невідповідність між багатством задумів, зрілістю майстерності і художньої сили втілення. Це виявляється в романсах. Концерти не зазнали цього впливу.

Цікаво відображається принцип наскрізного інтонаційного розвитку у віолончельному концерті. Це означає те, що у якості сполучного матеріалу між частинами використовується не будь-яка одна найбільш характерна інтонація теми, а різні, розсіяні в одній або декількох мелодіях. У цих випадках відбувається складний взаємовплив тем та створюється єдність інтонаційної атмосфери всього твору.

Віолончельний концерт – один з найкращих творів цього жанру в класичній інструментальній літературі – весь, від початку до кінця, багатий наспівним мелодизмом, який ніде не витіснений на другий план, ні віртуозними, ні композиційно-технічними елементами. Але й композиційно-технічна сторона, діє «непомітно», осмислена тут до найдрібніших деталей. Всі три частини концерту пов’язані спорідненими інтонаціями, які зявляються завжди у новому мелодичному контексті, створюючи не стільки пряму спорідненість тем, скільки єдину інтонаційну атмосферу твору. Віолончельний концерт є свідоцтвом того, що в останні роки Шуман прагне заглибити та удосконалити принцип єдності великої циклічної форми.

Головна партія більш за інші втілює стилістичний ідеал пізнього Шумана – широкий мелодизм, простоту, навіть за рахунок виразності у подробицях, але з широкою емоційністю.

Мотив перших двох тактів з його рухом по акордовим звукам отримав відображення у І та ІІІ частинах концерту. Мотив 3-4 тактів – підйом на ч.4та два півтонових хорди вниз з предйомом – є у родстві з одним з мотивів побічної партії І ч. П.п. І ч. – один з найважливіших елементів для основної теми ІІ ч. концерту.