Камерно- інструментальна творчість.

К. Сен-Санс (1835-1921 рр.) - вундеркінд, композитор, виконавець на фортепіано, органіст. Особливості стилю композитора -поєднання неокласицизму з сентименталізмом, романтизмом.

Камерно-інструментальна творчість:

-три скрипкових концерти для скрипки з оркестром - перший – C-dur (ор. 58);

другий - А-dur (ор. 20),

третій концерт для скрипки з оркестром, h-moll ор. 61, присвячений П. Сарасате;

- два концерти для віолончелі з оркестром:

перший -концерт для віолончелі з оркестром ор. 38 a-moll - одночасний.Йому притаманні риси галантного стилю, майстерність написання оркестрової партії;

другий концерт для віолончелі з оркестром d - mоll ор. 119 – двочасний,

- перший струнний квартет е-moll ор. 112, присвячений Е. Ізаї;

-фортепіанний квартет В-dur (op.41).

Тріо для фортепіано, скрипки і віолончелі F-dur ор. 18 - однин з кращих творів композитора серед інших творів камерно-інструментального жанру. Чарівність душевної бадьорості та лабільності, легкості, пластики, почуттів.

Тріо № 2 е-moll ор. 92.

Перша соната для віолончелі і фортепіано с-moll (ор. 32);

друга соната F-dur ор. 23. 1905 р.- сувора традиція Бетховена.

Перша скрипкова соната ор. 75 d-moll.

К.Сен-Санс написав також чудові твори малої форми для струнних інструментів:

.- п'єса для скрипки з оркестром - Інтродукція і рондо капріччіозо. ор. 28, 1863 р - розуміння скрипкової віртуозності. В ній поєднуються істотність скрипки і прозорість оркестру;

Колискова для скрипки ор. 38;

Романс для скрипки з оркестром (або фортепіано ор.48);

„Гаванка" для скрипки з оркестром ор. 83;

Allegro appassionato для віолончелі з оркестром (ор. 43) – популярна у виконавців концертна п'єса;

Серенада для фортепіано, органа, скрипки і альта ор. 15 -1865 р;

Септет для труби двох скрипок, альта, віолончелі і фортепіано, Es-dur (ор. 65) - написаний в дусі старовинної сюїти.

Вальс-каприс для фортепіано і струнних «Весільний пиріг» ор. 76;

«Карнавал тварин» для 2-х фортепіано, двох скрипок, альта, віолончелі, контрабаса, флейти, кларнета, фісгармонії, ксилофона і челести - найпопулярніший твір композитора.

ТЕМА ІІІ

КОМПОЗИТОРИ

ПІЗННЬОГО РОМАНТИЗМУ

М. Брух

П. Чайковський

А. Дворжак

Е. Гріг

Г. Форе

Макс Брух

(1839 – 1920)

М. Брух (06.01.1839 Кьольн – 02.10.1920 рр. Берлін) – німецький скрипаль, композитор та диригент. Початкову музичну освіту отримав у своєї матері-співачки. Він дуже рано проявив свою музичну обдарованість, почав писати музику з 11 років, як композитор дебютував в 14 років (Симфонія 1852 р.).

1853-1857 рр. Брух навчався в консерваторії у Ф.Хіллєра та К.Рейнеке (фортепіано) у Кьольні, де потім викладав музично-теоретичні дисципліни з 1858 по1861 рр. Обіймав багато творчих посад.Був мьюзік-директором в Колббенує (1865-1867), придворним концертмейстером в Зондерхаузені (1867-1870), диригентом штернівського хорового товариства в Берліні (1874 – 1878рр.), філармонійного товариства в Ліверпулі (1880-1883), керівник оркестру в Бреславлі (1883-1890), професором вищої школи музики в Берліні (1891-1910).

Творчість Бруха належить до пізнього романтизму. Стиль його творчості традиційний. Відомість Бруху принесли опера «Лорелея» (1863) та твори для хору і оркестру «Фрітьоф» (1864). Популярні також його концерти для скрипки з оркестром - особливо № 1 соль-мінор.В цілому, серед інструментальних творів популярні скрипкові концерти і шотландська фантазія.

Його творчість налічує небагато творів для смичкових інструментів, в основному для скрипки:

-3 концерти для скрипки з оркестром (1868,1878,1891);

- Шотландська фантазія (1880);

- Адажіо - апасіонато для віолончелі,

-Єврейська мелодія Кол Нідрей (1881)

-Адажіо на Кьольтські теми;

-Аве Марія, Шведські танці, пісні і танці на російські та шведські мелодії для скрипки і фортепіано.