Тема 4. Формування навичок і прийомів мислення. Види, форми, прийоми розумової діяльності. Основні закони риторики

Мова і думка. Види, форми, прийоми розумової діяльності. Формулювання понять, порівняння і зіставлення, виділення головного, систематизація, узагальнення,аргументація, доведення, встановлення причиново-наслідкових зв’язків, спростування, складання алгоритму, робота за аналогією, висування гіпотези, експериментування і моделювання. Закони риторики.

Студенти повинні:

знати прийоми мислення, вимоги до мовлення і мислення, як правильно читати й осмислювати прочитане; як формулюються основні поняття мовлення і мислення, основні закони риторики.

вміти володіти прийомами мислення та мовлення, збагачувати індивідуальний словник, правильно читати, осмислювати й опрацьовувати текст, вміти відредагувати текст.

Література

1. Глущик С.В., Дияк О.В., Шевчук С.В. Сучасні ділові папери: Навчальний посібник. - К.: А.С.К., 2003. – 400с.

2. Зубков М.Г. Мова ділових паперів. – Харків: Торсінг, 2001. – 384 с.

3. Шевчук С.В. Ділове мовлення для державних службовців: Навчальний посібник. – К.: Арій, 2008. – 424 с.

4. Шевчук С.В. Українське ділове мовлення: модульний курс. – К., 2008. –

5. Ішмуратов А.Т. Вступ до філософської логіки. К., 1997

6. Жеребкін В.Є. Логіка. Х., 1995

План

1. Мова і думка.

2. Види, форми, прийоми розумової діяльності.

3.Формулювання понять, порівняння і зіставлення, виділення головного, систематизація, узагальнення, аргументація, доведення, встановлення причиново-наслідкових зв’язків, спростування, складання алгоритму, робота за аналогією, висування гіпотези, експериментування і моделювання.

4. Закони риторики.

Методичні вказівки

Під час опрацювання цієї теми студенти мають звернути увагу на взаємозв’язок мови і думки; на види, форми та прийоми розумової діяльності, як правильно володіти прийомами мислення та мовлення.

1. Мова і думка

Мова є найдосконалішим універсальним способом передачі думок. Вона виконує кілька функцій: інформування, означення, експресії, спонукання. Усі функції в реальній мовній практиці існують у взаємозв'язку, доповнюючи одна одну. Щоб обмін думками, ідеями, поглядами міг відбуватися, необхідна наявність принаймні двох людей. Того, хто передає ту чи іншу інформацію, називають комунікатором, а того, хто її сприймає, реципієнтом. У мовленнєвому спілкуванні має місце взаємозаміна ролей — і перший, і другий періодично можуть бути то комунікатором, то реципієнтом.

Структура спілкування включає такі компоненти:

повідомлення,

джерело або походження стимулу,

канал передачі інформації,

код та контекст, в якому відбувається комунікація.

Комунікатор, передаючи інформацію, кодує її, тобто створює текст, а точніше дискурс, який є категорією мовлення. Він є відносно завершений в структурному та смисловому відношеннях. Завдання реципієнта -декодувати сприйняту інформацію. Це можливо лише тоді, коли і комунікатор, і реципієнт володіють однаковою лексичною, числовою чи якоюсь іншою системою, однаково розуміють екстралінгвістичну ситуацію спілкування інакше кажучи, якщо співрозмовники вступають у діалогічні стосунки, то діалог відбувається лише тоді, коли є обмін думками, коли він має активний і взаємоспрямований характер.

Таким чином, спілкування потребує передусім майстерного володіння мовою. Проте слід підкреслити, що мова - не самоціль. Вона використовується для збереження і передачі інформації. З точки зору психолінгвістики, процес мовленнєвого спілкування потрібно розглядати як діяльність, що має ідентичну структуру з будь-якою іншою людською діяльністю. В ній можна виділити три сторони: мотиваційну, цільову і виконавчу. Розглядаючи виконавчу сторону, повернемося до визначення мови як універсального способу передачі думок. Варто зазначити, що власне передача стає можливою завдяки мовленню людини, як інструменту фактичної реалізації комунікативного наміру. Той факт, що мова використовується для висловлення думок ставить перед нами ряд цікавих запитань: як співвідносяться мова і думка, чи можемо ми думати без мови, чи моделюється наше мислення структурою нашої мови?

Якщо визначати думку як свідому розумову діяльність, можна спостерігати, що певні „види" думок можуть відбуватися цілком незалежно від мови. Найпростіший приклад це - музика. Напевно, усі колись відчували, як певна мелодія, наче, поглинає при прослуховуванні, або ж подумки наспівували якусь мелодію. В такому випадку мова просто не залучається. Складання музичних творів не залежить від мови (йдеться про музику без слів), коли це стосується власне творчого процесу.

Наступний аргумент на користь існування думки без мови це звичайний досвід будь-кого з нас, коли ми хочемо висловити якусь ідею, проте не можемо оформити її у слова. Якби думка була неможливою без мови, ця проблема не поставала б.

Однак, більшість думок пов'язані з мовою. Це доводить існування внутрішнього мовлення, тобто мовлення „для себе". Внутрішнє мовлення може бути більш або менш зв'язним, послідовним, усвідомленим (наприклад, якщо людина „про себе" розмірковує, який вибір їй краще зробити, або прогнозує можливі наслідки кожного з варіантів), або ж складатися з окремих уривків думок, що виринають звідкись з глибин свідомості та не підпорядковуються волі і часто є незрозумілими навіть самому „автору" цих думок. Внутрішнє мовлення - це словесна оболонка мислення.

Коли медичний працівник добре володіє мовою, словом, він має могутній засіб впливу на інших людей і досягає поставленої мети. Дуже важливо, щоб цей засіб використовувався для примноження добра, вираження милосердя, а не зла, щоб особисті цілі не суперечили загальнолюдським.

Кожна людина повинна прагнути оволодіти скарбами рідної мови, її літературними нормами, щоб власне мовлення стало досконалим, зрозумілим, думки висловлювались логічно, ясно, виразно і точно.

Навіть якщо медичний працівник від природи комунікабельний, одначе важливо, щоб він навчався правильно формувати поняття; робити відповідні порівняння і зіставлення. В процесі спілкування дуже важливо виділяти головне. Вміти систематизувати та аргументувати свою думку. В процесі щоденного спілкування важливо не просто правильно, логічно мислити та виражати окремі думки, а вміти встановлювати причинно-наслідкові зв’язки; висувати гіпотези тощо. Спілкування – це гарна думка, яка супроводжується словом. Коли маємо ясну думку, ми повинні відшукати відповідні слова.

Спілкування є основою гуманного сестринського догляду.

Для встановлення взаєморозуміння між медичним працівником і пацієнтом необхідна повага, доброта, доброзичливість і турботливість.

Основні компоненти , які сприяють розвитку комунікації, як основи для побудови взаємовідносин.

Основні компоненти, які сприяють розвитку комунікації:

побудови взаємовідносин

відчуття присутності співрозмовника;

вміння слухати його;

вміння сприймати ;

вміння співчувати та співпереживати,

сприймати чужу думку, погляди;

бути відвертим і поважати іншу людину

Головним засобом спілкування між медичним працівником і пацієнтом є слово. Слово – найважливіша мовна одиниця.

Мова – це система знаків, які мають певне значення і використовуються для передавання і зберігання інформації.

Словесна мова ще називається мовленням. Медичний працівник крім словесної мови для успішного спілкування використовує невербальні засоби – це жести, міміка, поза та інші виражальні рухи.

У своїй професійній діяльності медпрацівник користується різноманітними видами мовлення:

Види мовлення:

зовнішнє (усне монологічне та діалогічне; писемне) – сприймаються

на слух;

внутрішнє мовлення

Усне монологічне мовлення – це мовлення однієї людини (доповідача, лектора, оповідача).

Основні вимоги до усного монологічного мовлення:

грамотність;

логічний зв’язок;

доступність та зрозумілість слухачеві;

емоційність;

інтонаційність (гучність, темп);

міміка, жести, поза.

Вимоги до діалогічного мовлення ( розмова між двома або кількома особами):

грамотність;

логічний зв’язок;

доступність та зрозумілість слухачеві;

характеризується питаннями і відповідями; міміка, жести, поза.