30. Ліквідація як метод управління проблемними кредитами.

Метод ліквідації означає повернення кредиту шляхом проведення процедури банкрутства та продажу активів позичальника.

Права звернення стягнення на предмет застави банк-заставодержатель набуває у випадку непогашення позичальником заборгованості за кредитом у встановлений строк. Якщо заставою є майно позичальника, то відповідно до ЦКУ звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду.

Реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Початкова ціна предмета застави для його продажу з публічних торгів визначається в порядку, встановленому договором або законом.

Якщо стягнення майна з боржника за якихось обставин неможливе або суми, вирученої від продажу майна, замало для погашення заборгованості, банк може звернутися до суду з метою стягнення заборгованості з позичальника або порушення справи про його банкрутство.

При порушенні справи про банкрутство за рішенням суду створюється ліквідаційна комісія, розглядаються претензії всіх кредиторів у встановленому законодавством порядку та визначається черговість задоволення їх позовів за рахунок проданих активів підприємства-боржника.

Процедура банкрутства передбачає продаж підприємства-боржника як цілісного діючого комплексу або шляхом розподілу та продажу частинами. Процес ліквідації позичальника триває досить довго і у деяких випадках банки повертають суму заборгованості лише через 2-3 роки.

Якщо частина заборгованості за кредитом залишилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних кредитором від продажу майна боржника, переданого у заставу, або за умови, що інші юридичні дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника не привели до повного покриття заборгованості за кредитом, банк має право відшкодувати її за рахунок резерву під нестандартну заборгованість. При цьому банки зобов'язані продовжувати претензійно-позовну роботу з клієнтами щодо повернення ними боргу, списаного за рахунок резерву під нестандартну заборгованість, протягом строку позовної давності.

Процедура ліквідації належить до дорогих методів управління проблемними кредитами з погляду часових і фінансових витрат банку. Тому краще проводити політику з управління проблемними кредитами, спрямовану на їх уникнення, але, на жаль, у реальному житті досягнути цього практично неможливо.

31.Кредитний ризик:поняття та види

Кредитний ризик – це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неспроможність сторони, що взяла на себе зобов язання виконати умови будь-якої фінансової угоди із банком або його підрозділом або в інший спосіб виконати взяті на себе зобов язання.

Види кредитного ризику за рівнем виконання:

Індивідуальний кредитний ризик – як ймовірність того, що позичальник не зможе виконати свої зобов’язання перед банком, щодо повернення боргу згідно з угодою, а банк при цьому не зможе своєчасно і в повному обсязі скористатися зобов’язаннями по кредиту для покриття можливих втрат.

Джерелом ІКР є окремий позичальник, контрагент, боржник, емітент ЦП.

З поняттям ІКР пов’язують КР щодо позичальника та КР щодо способу забезпечення кредиту.

КР щодо позичальника – об’єктивно-субєктивна категорія, яка відображає сутність того, що позичальник може не виконати своїх зобов’язань перед банком щодо повернення кредиту згідно з угодою.

КР щодо забезпечення - об’єктивно-субєктивна категорія, яка відображає сутність того, що банк не зможе реалізувати своє право покрити втрати за кредитною операцією з вартості забезпечення.

ПКР проявляється у зменшенні вартості активів банк, при чому іншій ніж внаслідок зміни ринкової відсоткової ставки. Джерелом ПКР є сукупна заборгованість перед банком за операціями, яким притаманний КР а саме кредитний портфель, портфель ЦП, портфель дебіторської заборгованості. Оцінка ПКР передбачає оцінку концентрації та диверсифікації активів банку.

ПКР – ймовірність зменшення вартості А банку або зниження їхньої прибутковості відносно розрахункового запланованого рівня у зв’язку із динамікою структурних елементів кредитного портфелю (а не зміною ринкової відсоткової ставки), що впливає на фінансовий стан банку та його платоспроможність.