1.4 Описовий переклад

Описовий переклад полягає у передачі значення слова за допомогою пояснення. Такий описовий переклад можна використовувати як для пояснення значення слова в словнику, так і в перекладі слів, що не мають безпосередніх відповідників у конкретному тексті.

До описового перекладу висувають такі вимоги:

1) переклад повинен точно відбивати основний зміст позначеного терміном поняття;

2) опис не повинен бути занадто докладним;

3) синтаксична структура словосполучення не повинна бути складною.

При застосуванні описового перекладу англійських простих термінів важливо слідкувати за тим, щоб словосполучення в мові перекладу повно передавало всі основні ознаки поняття, позначеного терміном оригіналу. Описовий переклад має переваги: завдяки йому досягається більша прозорість змісту терміну. Проте такий спосіб характеризується і певними недоліками: 1) при його застосуванні можливо неточне або нечітке тлумачення змісту простого терміну; 2) описове словосполучення порушує таку вимогу до термінів, як стислість, а тому такі багатослівні терміни не мають дериваційного потенціалу, тобто від них важко утворювати похідні терміни.

Описовий прийом застосовується при перекладі новітніх авторських термінів-неологізмів, які подаються зазвичай у лапках. Часто зустрічається поєднання прийому транскодування з наступним поясненням або описом.

1.5 Функціональний аналог

Функціональний аналог — цей шлях перекладу реалій дозволяє, наприклад, одну гру, незнайому читачу перекладу, «замінити іншою, знайомою», або замінити один музичний інструмент іншим, «нейтральним», не забарвленим у національні барви перекладацької мови, одну судину іншою, лише б аналог дійсно зображав функціональну заміну реалії, яка перекладається: baseball — лапта, cricket — лапта. Часто функціональний аналог є зручним для передачі реалій-мір, зокрема, коли вони призначені для створення у читача якихсь якісних уявлень: сто пудів — дуже важкий, пара фунтів — небагато;

Міжкультурні й міжмовні контакти мають багатовікову історію. Імена й назви давно запозичуються з однієї мови в іншу, зазнаючи найрізноманітніших змін у ході розвитку й трансформації мов. При зіставленні багатьох власних імен, які позначають ті самі предмети в різних мовах, часто помітно, які вони несхожі.

Словесний знак (і в тому числі індивідуальне ім'я) за природою своєю довільний. Більше того, тому самому предмету можна надати кілька різних імен. Кожна мова й навіть невелике співтовариство людей може в принципі дати об'єктові те найменування, яке захочуть його носії.

Навіть у межах однієї країни можуть співіснувати різні варіанти тих самих назв. Наприклад, у Швейцарії, де офіційними є чотири мови (німецька, французька, італійська й ретороманська), співіснують назви-дублери ряду міст: Базель - Basel і Bal, Сьєр - Sierre і Siders тощо.

Мовна практика від цього не страждає, але в тих, хто не належить до відповідної комунікативної сфери, можуть виникнути труднощі при співвіднесенні імен з їхніми носіями. Із подібними труднощами стикаються й перекладачі.

Передача власних імен – це складна й багатогранна проблема. При передачі власних імен слід керуватися такими принципами, як: графічної подоби (транслітерація); фонетичної подоби (транскрипція); калькування, описового перекладу та функціонального аналогу. У творчості такого видатного майстра слова, як О’Генрі, використовуються практично всі вище зазначені принципи.