1.1 Принцип графічної подоби (транслітерація)

Звичайно, лінгвісти рекомендують орієнтуватися на фонетику імені при міжмовній передачі власного імені. При цьому вони виходять із того, що усне мовлення первинне, а письмове - вторинне.

Це справедливо щодо історії мови, але далеко не завжди - у реальній міжмовній комунікації. Про транслітерацію кажуть тоді, коли мови послуговуються різними графічними системами (наприклад, англійською, українською, грецькою, вірменською, грузинською), але букви (або графічні одиниці) цих мов можна поставити в якусь відповідність одна до одної, і згідно із цими відповідностями відбувається міжмовна передача власного імені.

При транслітерації іноземні власні імена та географічні назви передаються буквами українського алфавіту без урахування особливостей вимови: Hull-Гуль, Walter - Вальтер, Worchester - Ворчестер, Hudson – Гудзон.

Транслітерація має як переваги, так і недоліки. Переваги очевидні: письмовий варіант імені не спотворюється, його носій має універсальну, незалежну від мови ідентифікацію.

При транслітерації ще більшою мірою, ніж при прямому перенесенні, запозичуюча мова нав'язує імені вимову за власними правилами. Сьогодні транслітерація в чистому вигляді в українській мовній практиці не застосовується, тому, що в англійській, французькій, німецькій, угорській та іншій мовах багато букв латинського алфавіту або змінили своє звукове значення, або читаються нестандартно в певних буквосполученнях і словах. Тому транслітерація їх українськими літерами, якщо її здійснювати послідовно, породжуватиме варіанти цих імен, мало схожі при читанні на оригінали.

1.2 Принцип фонетичної подоби (транскрипція)

Оскільки звукова система мови первинна, а письмова - вторинна, логічно при запозиченні імені керуватися принципом досягнення фонетичної близькості до оригіналу.

Інакше кажучи, при передачі власного імені насамперед ставиться завдання якнайточніше передати засобами приймаючої мови (тобто мови перекладу) звучання вихідного імені. Цей принцип одержав назву транскрипції, і він є головним сучасним принципом передачі власного імені українською мовою.

При цьому мета, до якої має прагнути система транскрипції, полягає не стільки в тому, аби якнайближче передати звучання іншомовного імені буквами приймаючої мови, скільки в тому, щоб дотриматися принципу взаємно однозначної відповідності між фонемами оригіналу і їхніх графічних відповідностей у приймаючій мові.

Транскрибують лише ті англійські імена та прізвища, до складу яких входять специфічні голосні фонеми англійської мови, які утворюються за допомогою різних звукових буквених комбінацій: Abel - Ейбел, Aileen - Ейлін, Bab - Беб, Paula - Пола, Chauncey - Чонсі, Eli - Ілай, Lewis – Льюіс. 

1.3 Калькування

Переклад шляхом калькування полягає у дослівному перекладі власного імені по частинах з наступним складанням цих частин в одне ціле: Cape of Good Hope - Мис Доброї Надії, New South Wales - Новий Південний Уельс, sky-scraper – хмарочос, brain drain – витік мізків.

Дуже поширеним є калькування стійких словосполучень: the United Nations Organization – Організація Об’єднаних Націй, Third Reich – Третій Рейх, House of Commons – Палата Громад.

У ході калькування може виникнути проблема появи у перекладі непотрібного буквалізму. Калькування можна застосовувати тільки тоді, коли утворений таким чином перекладний відповідник не порушує норми вживання і сполучуваності слів в українській мові. Велике значення тут має традиція. Тільки спробами зберегти традиційне написання імен, відомих у нас здавен, можна пояснити той факт, що поряд із транскрибуванням імен George (Джордж), Charles (Чарльз), William (Уїльям або Вільям) зберігаються транслітеровані імена королів: Георг IV (George IV), Карл І (Charles I) чи Вільгельм Завойовник (William the Conqueror). Немає єдності у передачі, наприклад, і англійської літери [w]. Так, ми пишемо Вальтер Скот (Walter Scott), але Уолл-Стрит (Wall Street).