ВСТУП

Переклад один із найважливіших моментів розвитку людства. Завдяки перекладу люди однієї країни знайомляться з життям, культурою, побутом, історією, науковими та літературними досягненнями інших країн. В загальнотеоретичному плані велике значення мали роботи видатних науковців і лінгвістів, а саме: Т.Г. Левицької, А.М. Фітермана, Л.С. Бархударова, А.І. Рибакіна, Л.Я. Черняховської та ін.

Актуальність теми обумовлена неослабним інтересом сучасної лінгвістики до засобів створення комічного й прагненням виявити сукупність мовних одиниць, прийомів та способів створення авторських ідіостилів, що допомагають глибше осягти приховані змісти художніх творів, а також необхідність зіставити деякі особливості мови оригіналу з наявними перекладами українською мовою й виявити особливості перекладу власних імен. У роботі акцентується увага як на власне мовних (синтаксичних, морфологічних, стилістичних) аспектах, так і на проблемах, пов'язаних із культурою суспільства та міжкультурною комунікацією. Щоб уникнути можливого “конфлікту культур”, необхідно якнайповніше й глибше осягати те загальне, що пов'язує різні народи і є загальнолюдськими культурними цінностями, які слід дбайливо зберігати й правильно передавати при перекладі з однієї мови на іншу. До них, безумовно, належать твори класиків світової художньої культури, одним з яскравих і самобутніх представників яких є письменник Вільям Сідні Портер (Porter), відомий читам як О.Генрі (O. Henry), що жив на межі 19-20 століть (1862-1910) [7,с.3]. Наше дослідження присвячене вивченню окремих особливостей перекладу власних назв у його творах.

Мета роботи: дослідити особливості та засоби перекладу власних імен у оповіданнях О’Генрі.

Завдання дослідження:

- визначити основні принципи перекладу власних імен;

- виявити проблеми перекладу власних імен;

- Дослідити особливості перекладу власних імен у оповіданнях о’Генрі.

Об'єкт дослідження - мова оригіналу й перекладів українською мовою коротких оповідань О’Генрі: “Гроші та Амур”, “Персик”, “Довідник Гіменея”, “Піаніно”, “Принцеса й Пума”, “На першу вимогу”, “Пімієнтські млинці”, “Чия вина”.

Предмет дослідження – власні імена та їх переклад.

Методологічною основою роботи стали дослідження в галузі синтаксису, семантики синтаксису, текстології, стилістики, лінгвокультурології, соціолінгвістики, перекладознавства.

Методи дослідження, що застосовувалися в даній роботі: порівняльний, аналіз художнього тексту, систематизації й класифікація матеріалу.

При написанні роботи автор використовує такі джерела, це зокрема оригінальні тексти коротких оповідань О.Генрі й варіанти їхнього перекладу українською мовою, науково-методичну літературу, інтернет - джерела по темі питань, що використовуються при дослідженні.

Літературознавець О.Анікст, який займався вивченням і дослідженням творчості О’Генрі у своїх роботах вивчав специфічність перекладу у контексті з стилістичною майстерністю письменника[8, с.78].

Наукова новизна роботи полягає в дослідженні функціонування власних імен в оповіданнях О 'Генрі і особливостей їх перекладу для відтворення національного колориту творів.  

Робота апробована на засіданні наукового товариства “Світоч” 20.12.16 р. в ЗОШ №1.

Робота має важливе науково-практичне значення і може використовуватися на уроках англійської мови та української літератури.

Наукова робота складається зі вступу, 2 розділів (теоретичного і практичного), висновків, використаної літератури.

Розділ 1 Принципи перекладу власних імен

Імена й назви завжди відігравали особливу роль. Власні імена надзвичайно важливі у спілкуванні людей та їх взаєморозумінні. Власне ім'я - це „слово чи словосполучення, що служить для виділення іменованого ним об'єкта серед інших об'єктів: його індивідуалізації й ідентифікації" [5,с.35]. У сучасній лінгвістиці власні імена часто визначаються як номінативні лексичні одиниці на відміну від загальних слів, які вважаються одиницями, що повідомляють значення.

Власні імена мають яскраве конотативне значення, інформуючи про локальну та національну приналежність позначуваного об'єкта, що дає підставу зараховувати власні імена до реалій. У перекладознавстві термін „реалія” впровадив Л.М.Соболєв, давши йому таке визначення: терміном „реалії” означають побутові і специфічно національні слова й звороти, що не мають еквівалентів у побуті, а отже, і в мовах інших країн” 4,с.110. А визначення „реалії” за С.М.Ракшою: “Слова чи вислови, які вміщують традиційно закріплений комплекс краєзнавчої інформації, чужої для обєктивної дійсності” 6,с.110.

Ряд дослідників, зокрема В. С. Виноградов, [1,с.89] призначає власному імені статус реалії на тій підставі, що в мовленні воно називає дійсно існуючий або вигаданий об'єкт думки, особу чи місце, єдині у своєму роді й неповторні.

Точка зору інших прямо протилежна. Так, С.Влахов та С.Флорин [6,с.35], виходячи із критеріїв теорії перекладу, розглядають власні імена як самостійний клас „без еквівалентної лексики”, відзначаючи наявність загальних рис у обох класах.

Таким чином, власні імена стають начебто опорними точками в міжмовній комунікації й тим самим у вивченні іноземної мови й перекладі з неї. Вони виконують функцію міжмовного, міжкультурного містка. Це цінна властивість власних імен, однак вона породила розповсюджену ілюзію того, що імена й назви не вимагають особливої уваги при вивченні іноземної мови і при перекладі з неї.

На сьогоднішній день ще не встановлено абсолютно точних правил перекладу англійських власних назв з англійської мови і навпаки. І це зрозуміло, адже повних еквівалентів на орфографічному, а тим більше на фонологічному рівні, майже не буває, тому що звуки того самого класу навіть у близькоспоріднених мовах досить різняться між собою.

Власні імена дійсно допомагають перебороти мовні бар'єри, але у своєму споконвічному мовному середовищі вони мають складну значеннєву структуру, унікальні особливості форми й етимології, здатності до видозміни й словотвору, численні зв'язки з іншими одиницями та категоріями мови. При передачі імені іншою мовою більша частина цих властивостей губиться. Якщо не знати або ігнорувати ці особливості, то перенесення імені на інший лінгвістичний ґрунт може не тільки не полегшити, але й утруднити ідентифікацію носія імені, та усунути потрібні конотації, які має на увазі автор твору.

Власне ім’я - це не лише об'єкт міжмовного й міжкультурного запозичення, а передача іншомовних власних імен - складна й багатогранна проблема. Імена власні дійсно допомагають подолати мовні бар'єри, але у своєму споконвічному мовному середовищі вони мають складну смислову структуру, унікальними особливостями форм та етимології, численними зв'язками з іншими одиницями і категоріями мови. При передачі імені на іншій мові велика частина цих властивостей втрачається. Якщо не знати або ігнорувати ці особливості - ускладнює ідентифікацію носія імені. При передачі власних імен, зокрема, з англійської мови, потрібно керуватися кількома принципами і вчений-лінгвіст Швейцер А.Д. виділяє такі, як: транслітерація, транскрипція, калька, описовий переклад та функціональний аналог [11,с. 14].