23. Комунікативні девіації в українському мовленнєвому етикеті

У структурі лінгвістичних наук особливе місце посідає культура мовлення, мовленнєвий і комунікаційний етикет. Культура поведінки і мовленнєва культура становлять одне ціле і виявляються через стандартні формули етикету. Культура поведінки об'єднує внутрішню культуру людини та зовнішні прояви цієї куль­тури: правила спілкування з людьми і поведінки в офіційній сфері спілкування, культура побуту та побудови спілкування [8, 12

У нашому суспільстві багато людей з іронією ставляться до етикетних норм поведінки, ігнорують правила мовленнєвої культури, етикету, проявляють оче­видну аморальність: дозволяють розмовляти з незнайомими людьми на "ти", у спілкуванні допускають сленги, жаргони, вважаючи, що поводяться розкуто, невимушено, але при цьому виникає мовна девіація (лат. deviation - відхилення. De - від, via - дорога) [14, 201].

Девіація мовна - тип комунікативної невдачі чи збою у спілкуванні, при­чиною яких є недостатня мовна компетенція учасників. Це різноманітні помилки, неточності, обмовки, лінгваляпсуси тощо, пов'язані зі специфікою лексичної та граматичної семантики [3, 322].

У кожної людини є хиби у спілкуванні, порушення стандартів, але кожен повинен намагатися уникати мовленнєвих помилок, відшліфовувати рідну мову, яка є засобом розумового зростання особистості. "Чим багатша мовна особистість, тим яскравішими є засоби інтелектуального самовираження" [12, 25].

У спілкуванні потрібно застосовувати правила етики та естетики, тому що саме органічне поєднання добра і краси у комунікативній взаємодії породжує мистецтво спілкування. Для того щоб бути успішним у цьому мистецтві, потрібно з умінням застосовувати його у щоденній мовній практиці, а саме, зацікавити людей при розмові, навчитись критикувати, не образивши людину, бути приємним співрозмовником, правильно володіти голосом при спілкуванні, вивчати і застосо­вувати на практиці чудесну науку "риторика".

На поведінку людей не менше впливає й "антиетикет" - вульгаризми, лайки, прокльони тощо, які ображають, принижують, бажають зла. Якби таких анти- етикетних одиниць не існувало в мові, то, напевно, їх не було б і в свідомості мовців. Спілкувальники не мали б головних мовно-поведінкових моделей, засобів вираження недоброго, непорядного ставлення до інших людей, так би мовити інструментарію антиетикетності [16, 124].

На антиетикетну поведінку мовців впливає інвективна лексика та фразе- міка. Ці поняття знайшли широке тлумачення і розкриття у дослідженнях Я. Радевича-Винницького.

Інвектива [лат. invective (oration) - лайлива (промова), від mvehor - нападаю] - різкий викривальний виступ, образлива промова, лайка, випад [14, 279]. Інвективна лексика - грубі вульгарні слова і грубі вульгарні вислови (фраземіка) [13, 177].

Питання мовленнєвої культури завжди було і буде актуальним. Більшість українців дбає за чистоту мови, уникає використання вульгарних слів. Мовленнєва доброчинність в Україні підтримувалася громадськістю, церквою, суспільними інституціями. Це мало різні мотиви, у тому числі з вірою у магічну силу слова, в те, що словом можна спричинити чи домогтися того, що досягається дією предме­тів. Наприклад, у Карпатських селах, на Бойківщині під час будівництва хат, господарських приміщень дуже пильно стежили, "...аби хто з майстрів часом не сказав поганого слова. За вживання непристойних слів карали зборові й вій­тівські суди" [3, 181].

Якщо увійти в історію, то в українських традиціях не було вживання бру­тальних слів. "Погляньмо в історичному плані, - пише Юрій Мушкетик, - матюк рішуче не вписувався в побут українського селянина, нечувано в нас, щоб син пер матюком на матір, батько на дочку, це принесене північним вітром, воно роз­миває сім'ю, рід, родину" [10, 7]. Натомість в українському мовленні в значенні вульгарно лаятися активно вживалося батькуватися - "лаяти, сварити, образливо згадуючи при цьому батька" [15, т. 1, 113].

Дуже прикро, що багатьом сучасним українцям притаманна звичка лихо­словити. Деякі вважають, що лихослів'я, брудна лайка допомагають зняти стрес, психічне навантаження. Але саме така "мова" має антигромадський характер, вона "забруднює" наше суспільство, має негативний вплив та аж ніяк не відпо­відає традиціям українського народу, його ментальності. "Негативізм цих слів і виразів поширюється на ставлення до різних і близьких, до природи і народу, до національних вартостей, до всього святого" [13, 187].

"У міркуваннях видатних діячів не одного століття виникає розуміння іс­тинності того, що мова - це дар Божий, самодостатня форма, механізм самоус­відомлення людини. Безумовно, константою мови є слово - текст і підтекст, образ і думка, конкретне поняття, символ, ідея і форма, зміст і стиль, відбиток речей і їх першопочаток, еліксир нових понять і речей [9, 119].

До лексики з обмеженим вживанням належать і вульгаризми, що спричи­няють антиетикетне мовлення. Вульгаризм - "грубе слово або вираз, що пере­буває поза нормами літературної мови" [15, т. 1, 787]. Такі слова не прийняті у мовленнєвому етикеті. Використання їх призводить до зниженості, неохайності, засміченості мовлення, яких необхідно позбутися, наприклад: мура, буза, мамати, здохнути, морда, втріскатися тощо.

Отже, завжди потрібно пам'ятати про словесний бруд і оберігати нашу мову. Для української мови притаманні лайливі слова та вирази, зокрема, це чітко ви­ражено у народній творчості. Ось що про це говорили наші класики:

Мобільний телефон - неодмінний атрибут кожної ділової людини. Щодо правил користування ним, то треба враховувати специфіку мобільного зв'язку, оскільки телефон завжди у його власника. Отже, не можна:

користуватися мобільним телефоном під час перегляду спектаклю, кі­нофільму, на концертах, конференціях, під час нарад і, звичайно ж, під час на­вчальних занять;

під час ділової зустрічі класти телефон на стіл співрозмовника чи ви­кладача. Якщо все ж вхідний дзвінок перервав бесіду, треба розмову по теле­фону закінчити якнайшвидше і на час розмови відійти або вийти взагалі;

голосно розмовляти у транспорті, на вулиці;

гратися телефоном під час занять, демонструвати його функціональні можливості;

розмовляти по телефону, перебуваючи за кермом автомобіля, це відво­лікає вашу увагу.

Загальне правило користування мобільним телефоном - не створювати незручностей, не виказувати неповаги до людей, які знаходяться поруч [19, 466; 470].