10. Зміни в суспільно-політичному розвитку держав світу епохи еллінізму.

В цілому еллінізм став більш високим етапом історичного розвитку народів класичної Греції і стародавнього Сходу, зробивших крок уперед в економічному житті, ускладненні соціально-класової структури, державного будівництва, культури та релігії. Основою прогресивних змін в епоху еллінізму було взаємозбагачення давньогрецької і давньосхідної цивілізацій як результат їх безпосередньої взаємодії.

Розвиток територіальних рамок елліністичної ойкумени, більш тісна взаємодія різних її частин, що до завоювань Олександра Македонського розвивались в ізоляції одна від іншої, позитивно вплинули перш за все на господарську діяльність. Елліністичні царі відмовилися від традиційних полісної і давньосхідних ізоляцій і вдавалися до рішучих дій щодо заохочення торгових операцій. Однією з форм заохочення стало масове карбування монет з тих запасів дорогоцінних металів, що до того часу лежали у вигляді злитків в підвалах перських царів. Від еллінізму дійшла велика кількість різноманітних монет.

Показником нового етапу розвитку елліністичної економіки є інтенсивне градобудівництво, заснування нових міст. По приблизним розрахункам в епоху еллінізму було засновано більш ніж 170 великих і малих міст грецького типу. Заснування нових міст стало сильним поштовхом для загального економічного розвитку елліністичних країн. Також це сприяло проникненню до консервативної економічної структури давньосхідних країн рабовласницьких відносин античного типу.

Нові тенденції в соціально-класових відносинах виявились в розгалуженості класових і соціальних відносин в цілому.

Багато нового приніс еллінізм і в державне створення. Замість традиційних типів суверенного грецького полісу і давньосхідної деспотії з’явилася форма елліністичної монархії.

Плідною виявилася і взаємодія грецького і східного початків в області культури і релігії. В епоху еллінізму вона виявилася в бурхливому розвитку точних наук: астрономії, математики, фізики, біології, географії, створенні складних філософських систем (стоїцизму, епікурейства, кінізму), в створенні масової скульптури, розквіті градобудівництва, архітектури, літератури, поезії. Столиці елліністичних держав Александрія Єгипетська, Антиохія на Оронті, Пергам, Родос, Сиракузи, Афіни стали великими культурними і науковими центрами з величезними для того часу бібліотеками, науковими школами, котрі були потужними генераторами наукових ідей і нових напрямів культурного життя. В області релігії взаємодія грецької олімпійської релігії зі складними релігійними системами Єгипту, Вавілонії, Малої Азії, Сірії, Палестини, Ірану і Середньої Азії породила синкретичні релігіозні системи, велику кількість нових божеств, нових релігійних ідей, котрі стали поживним середовищем для виникнення християнства.

11. Суспільний та державний лад Риму в царський період. Реформи Сервія Тулія.

Механізм управління Риму царського періоду:

1. Народні збори (куріатні коміції), яким належала верховна влада, кожна курія мала один голос. Збори обговорювали питання та приймали рішення з проблем, які стосувалися всього суспільства:

• війни й миру;

• обрання посадових осіб на рівні курії;

• прийняття до складу римського народу нових общин;

• законодавча ф-ція;

• були судовою інстанцією;

• розглядали справи культу, про спорудження нових храмів і громадських будівель

• затверджували усиновлення та заповіти.

2. Сенат, який складався з старійшин племен-- старійшин 300 родів. Це був впливовий орган, який:

• попередньо обговорював питання, що виносилися на народні збори;

• самостійно вирішував багато різних справ, які стосувалися управління, фінансів, зовнішньої політики – тобто вирішував поточні управлінські питання;

• схвалював всі рішення куріатних коміцій;

• затверджував кандидатуру рекса;

• мав право укладати мир, договори з іншими народами.

3. Цар (рекс)—обирався Народними зборами, затверджувався Сенатом.

Його функції:

• верховний жрець;

• здійснював військове керівництво;

• розглядав окремі судові справи ( пов’язані з релігією).

• здійснював поточне управління суспільством.

Межі його влади визначали звичаї. Він не був самодержцем, не мав необмеженої влади. Над ним стояли Народні збори, а нарівні з ним — сенат. Отже, рекс не міг бути визнаний абсолютним монархом, ймовірніше, він був племінним вождем.

Суспільний ладу Риму царського періоду.

Сукупність римських громадян — народ римський — називалася у старовину квіритами. Формувалась спадкова аристократія з її привілейованим становищем. За нею закріплюється назва патриції. Згодом патриціями стали називати всіх повноправних римлян — членів 300 родів.

Іншу велику групу вільного, але нерівноправного, другорядного населення становили плебеї ( простий народ, простолюдини). Це населення Риму, яке складалося з жителів сусідніх, підкорених і приєднаних до Риму латинських общин. Вони були близькими до римлян за мовою, релігією, звичаями, способом життя. Вони стояли поза сімейною і родовою організацією римської общини патриціїв, не брали участі в зборах общини, не мали жодних політичних прав.

Були і раби, рабство у царський період набуло класичного виду.

Реформи Сервія Тулія.

Шостим за порядком царем якого обрали римляни, був Сервій Туллій (578-534 рр. до Р. X.). Він увійшов в історію Стародавнього Риму як цар, який запровадив низку реформ, що завершили перетворення родової общини на державу, ліквідували привілеї патриціїв, зрівнявши їх у правах з плебеями, сприяли переходу до республіки. Усе вільне чоловіче населення Риму (і патриції, і плебеї) було поділено на п’ять класів залежно від майнового (а не за належністю до родової аристократії — як раніше) цензу. Кожний клас виставляв певну кількість військових одиниць — центурій (сотень) — і отримував таку ж кількість голосів у Народних зборах (коміціях). Загалом було 193 центурії. Поза класами залишалися найбідніші прошарки суспільства — пролетарі. Вони виставляли одну центурію та мали один голос у Народних зборах.Отож, більшість голосів в центуріальних коміціях належала заможним громадянам. Усі центурії поділялися на «молодших» (від 17 до 46 років, які мали йти на війну) та «старших» (від 46 до 60 років — перебували в резерві).  Кожні п’ять років мала відбуватися переоцінка майнового стану римських громадян. Запроваджені реформою центуріальні коміції (як новий вид народних зборів), поступово замінили куріатш коміції. Кожна центурія в центуріальних зборах мала один голос. Рішення приймалося більшістю голосів. Територіальне країна була поділена на чотири міських і 17 сільських триб (округів). На чолі триб стояли голови, що відповідали за збирання податків, набір війська, визначали майнову спроможність громадян. Діяли трибутні збори. У Народних зборах виникає нова складова частина — трибутні коміції. Реформи Сервія Туллія створили умови для формування в Римі аристократичної республіки, що й відбулося після вигнання у 509 р. до Р. X. центуріальними зборами останнього царя.