- •Загальна характеристика держав Стародавнього Сходу.
- •3. Суспільний розвиток стародавньої Індії. Закони Ману.
- •4. Державний устрій Єгипту періоду Нового царства. Релігійна реформа Ехнатона.
- •5. Створення централізованої держави у Китаї. Реформи Шан
- •8. Суспільний і державний устрій Спарти.
- •9. Реформи Солона, Клісфена та Перікла. Їх вплив на соціально- політичний розвиток Афін.
- •10. Зміни в суспільно-політичному розвитку держав світу епохи еллінізму.
- •11. Суспільний та державний лад Риму в царський період. Реформи Сервія Тулія.
- •13. Державний лад Риму періоду принципату.
- •14. Державний лад Риму періоду домінанту.
- •12. Державний лад Риму періоду Республіки.
- •16. Право Римської імперії. Джерела права.
- •17. Діяльність римських юристів.
3. Суспільний розвиток стародавньої Індії. Закони Ману.
Основу соціальної структури Стародавньої Індії становила община. Специфіка суспільного ладу Стародавньої Індії полягала в розподілі людей за варнами – замкненими групами.
Професія, посада і навіть міра покарання індуса визначалася належністю до варни. Остаточно касти сформувалися в епоху раннього серед-ньовіччя. Перехід з однієї варни до іншої був неможливим.
Перша варна – найпривілейованіша – брахмани (двічі народжені). Лише він міг визнавати волю богів, вивчати священні тексти, здійснювати жертвопринесення, обряд коронації правителя. Брахмани звільнялися від повинностей, податків і тілесних ушкоджень. Вбивство брахмана вважалося найтяжчим злочином.
Друга варна – кшатрі (двічі народжені).Це були воїни, з яких походили племінні вожді, які з виникненням держави стали царями. Вони становили основну частину верхівки чиновників: правителів, воєначальників. В їх руках була військова влада.
Третя варна – вайшьї займа-лися землеробством, скотарством, ремеслом, торгівлею. Вони сплачували основну масу податків. Тільки окремі вайшьї були багаті.
Четверта варна – шудри. Вони не проходили обряду посвячення. Їхнім головним обов’язком було служіння “двічі народженим”. Шудра повинен був харчуватися зі столу господаря, носити його недоношений одяг. Шудри становили основну масу найманих людей, слуг, ремісників.
У найбезправнішому становищі перебували чандали і парії. Люди цієї касти вважалися покидьками суспільства і виконували найбрудніші, принизливі роботи. Вони жили за межею поселення чи міста.
Стародавня Індія знала інститут рабства. Його джерелом були війни. У рабів перетворювали злочинці. Існувало боргове рабство. Рабів не можна було вбивати, виганяти у літньому віці. Рабство в Стародавній Індії не було основою економічного життя.
Закони Ману Давньої Індії. Закони Ману (II ст. до н. е. — І ст. н. е.) були створені жерцями однієї зі шкіл брахманізму, написані вони у формі двовіршів, що має полегшити їх запам’ятовування. Усього в законах 2650 (2685) статей, розбитих на 12 розділів. Зміст виходить за межі чисто правових норм — тут і політика, мораль, релігійні настанови (каяття, шлюб) і т. д. Дискусійним є питання про те, перебуває земля й інша нерухомість у власності чи лише у користуванні особи. Право власності на землю ніби розчленоване. Земля одночасно належить державі (верховна власність), общині (опосередковуюча власність) і приватнику (внутріобщинна чи позаобщинна власність). Правомірними способами набуття нерухомої власності є спадщина, купівля, одержання дарунку та набувальна давність. Якщо власник «мовчки спостерігає», як хтось користується його власністю упродовж 10 років, то право отримання її назад втрачається (VIII, 147). Набуття рухомої власності можливе також через знахідку, здобич, позичку під відсотки, за виконання роботи. Майно представників трьох нижчих варн переходило у власність царя (IX, 189). Закони Ману регулюють інститут договору. Недійсною вважається угода, укладена з нетверезим, малолітнім, маразматиком, душевнохворим, або із застосуванням насильства й обману. Договір неодмінно має укладатися у присутності свідків. У сімейному праві визначається, що жінка завжди перебуває під опікою чоловіків — батько охороняє її в дитинстві, чоловік у зрілі роки, в старості це мають здійснювати сини (IX, 2.3). Жінка у будь-якому віці вважалася непридатною до самостійності (V, 147,148). Розлучення може ініціювати лише чоловік, достатньою причиною для негайного розлучення є лайливий характер дружини. Спадщина ділиться між синами порівну, або за взаємною згодою переходить у спільне користування. Карна частина законів Ману вражає жорстокістю покарань. Злочинцям відрізували ніс, вуха, язик, статеві органи, відрубували кінцівки, осліплювали. П’яницям на лоб ставили тавро у вигляді чарки, злодію — собачої ноги. З цими людьми не можна було сідати їсти, здійснювати жертвоприношення, вступати у шлюб тощо. Членоушкодження застосовувалося тільки щодо нижчих каст, брахман і кшатрій могли відкупитися штрафами, причому брахман міг виплачувати штраф поступово, частинами. Ст. VIII, 379 передбачає, що для брахмана замість смертної кари може застосовуватися бриття голови.
