1.3.3. Модель складу системи

Цілісність і відокремленість — це зовнішні властивості системи. Внутрішність системи неоднорідна, що дає змогу розрізняти складові частини системи.

Елементами називають ті частини системи, що розглядаються як неподільні. Інші частини системи називаються підсистемами. У разі потреби можна ввести терміни, що відображають ієрархію частин (наприклад, "підпідсистеми" чи "підсистеми такого-то рівня").

Отримуємо модель складу системи, що описує підсистеми й елементи, з яких її утворено. Розглянемо спрощений приклад такої моделі (табл. 1).

Таблиця 1

Модель складу родини

Зрозуміло, що в наведеному прикладі елементи "спільне житло та господарство" й "особисте майно членів родини" можна розглядати як підсистеми другого рівня (або підпідсистеми) й описати елемен­ти, з яких вони складаються. Якщо ж наша мета — скласти модель будь-якої родини, то подальша деталізація відображатиме лише деякі родини (можливо, більшість), а не родину взагалі1.

1.3.4. Модель структури системи

Далеко не завжди достатньо мати "ящик" зі всіма окремими його деталями. Потрібно ще й правильно з'єднати деталі між собою чи встановити між елементами певні зв'язки — відношення. Су­купність необхідних і достатніх для досягнення мети відношень між елементами системи називається структурою системи.

Отже, маємо друге означення системи: система — це сукупність взаємозалежних елементів, яка відокремлена від середовища та взаємодіє з нею як ціле. Це означення охоплює моделі "чорного ящика", складу та структури. Усі разом вони утворюють ще одну модель, яку називають структурною схемою системи; є також терміни "білий ящик", "прозорий ящик", а також "конструкція системи".

1.3.5. Динамічні моделі систем

Дотепер розглянуті варіанти системи можна вважати статичними моделями. Системи, у яких згодом відбуваються якісь зміни, називаються динамічними, а моделі, що відображають ці зміни — динамічними моделями систем.

Розрізняють два типи динаміки системи: її функціонування та розвиток. Функціонування — це процеси, що відбуваються в системі та її навколишньому середовищі, які стабільно реалізують фіксовану мету. Розвитком називається те, що відбувається з системою внаслідок зміни її цілей.

Система не завжди перебуває у фазах функціонування чи розвитку. Під час реконструкції одного цеху інші можуть функціонувати, а завод у цілому — розвиватися. Можливі й такі системи, для функціонування яких певні її підсистеми мають постійно розвиватися (наприклад, конструкторські бюро).

1.4. Штучні та природні системи

Одна з основних ознак системи — її структурованість, доцільність зв'язків між її елементами. Виникає запитання: на досягнення яких цілей спрямоване функціонування природних систем і, якщо такі цілі існують, то хто їх поставив?

Очевидно, що якщо мета, для досягнення якої існує система, невідома, то це ще не означає, що об'єкт перестає бути системою. Отже, можуть існувати системи з невідомими нам цілями чи будовою. Вивчаючи такі системи, потрібно насамперед пізнати об'єкт як систему, знайти її призначення (мету) або спосіб дії.

Існування штучних (створених людиною) і природних (що виникли в природі без участі людини) систем зумовлює розширення поняття мети.

Мету штучної системи означають як ідеальний образ бажаного результату її діяльності, тобто образ того, що мало б бути, здійснитися (частка "б" означає, що цілі бувають як здійсненні, так і не­здійсненні) . Такий ідеальний образ майбутнього стану системи та її навколишнього середовища називається суб'єктивною метою.

Уявімо, що минув термін, призначений на реалізацію суб'єктивної мети; система та її навколишнє середовище набули якогось реалізованого стану. У цей стан система потрапила об'єктивно, тобто в результаті реалізації об'єктивних закономірностей. Стосовно минулого моменту, коли результат ще тільки планувався, цей стан можна назвати об'єктивною метою системи. Інакше кажучи, майбутній стан системи — це його об'єктивна мета.

Отже, будь-який об'єкт можна розглядати як систему, проте лише з певного погляду, щодо конкретної мети.