9. Система адміністративного процесуального права

Адміністративне процесуальне право, як і будь-яка інша галузь права, має власну внутрішню будову.

Система адміністративного процесуального права може бути визначена як сукупність процесуальних норм та інститутів, об’єднаних у логічній послідовності і необхідних взаємозв’язках щодо розгляду і вирішення індивідуальних адміністративних справ у сфері публічних відносин та (визначення) встановлення механізму правового регулювання процесуальних відносин.

Ознаками системи ад­міністративного процесуального права є:

а) структурність — тобто система складається з визначених елементів — процесуальних норм;

б) об’єднаність цих норм, розташованих іноді в різних джерелах процесуального права, в правові інститути (підгалузі), що регулюють предметні якісно однорідні суспільні відносини;

в) логічність об’єднання та єдність взаємозв’язків між нормами і правовими інститутами (підгалузями), в результаті чого одні й ті самі норми (інститути) можуть впливати на суспільні відносини в різноманітних провадженнях на їх різних стадіях;

г) предметність і сфера регулювання суспільних відносин, за якою визначається галузева належність права;

ґ) цілісність системи, яка внаслідок динамічності якісно не втрачає властивостей її елементів.

Серед усієї сукупності процесуальних норм виділяються норми, які мають універсальний характер і розраховані на застосування у всіх видах і стадіях адміністративного процесу (судочинства). Ці норми складають Загальну частину адміністративного процесуального права. Вони визначають завдання і сутність адміністративного процесу.

Загальна частина адміністративного процесуального права поєднує правові норми та теоретичні положення, що розкривають:

— поняття адміністративного процесуального права та його основні категорії;

— принципи адміністративного процесуального права;

— адміністративні процесуальні відносини;

— сутність адміністративного процесу та його зміст;

— коло суб’єктів і учасників адміністративних проваджень;

— докази в адміністративному процесі;

— процесуальні строки та їх значення;

— заходи процесуального примусу та відповідальності в адміністративному процесі тощо.

Однак специфіку кожного виду провадження (судочинства) відображають окремі норми, їх комплекси — правові інститути. Такі норми складають Особливу частина дміністративного процесуального права. Вони розкривають сутність та зміст окремих видів проваджень:

— провадження за заявою суб’єкта звернення щодо визнання, реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів та визначення кола обов’язків;

— провадження за ініціативою органа владних повноважень;

— провадження за скаргою суб’єкта звернення;

— провадження з адміністративного судочинства;

— провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Зміст Загальної і Особливої частин адміністративного процесуального права є взаємозалежним і складає єдине ціле. Норми та інститути Загальної частини мають значення для усіх видів адміністративних проваджень та їх стадій. Наприклад, норми, що визначають поняття доказів, їх належність і види та покладення обов’язку доказування, застосовуються у всіх випадках при розгляді й вирішенні конкретної адміністративної справи і, навпаки, провадження за заявою чи скаргою суб’єкта звернення або за позовом чи в справах про застосування заходів примусу ґрунтуються на певних, відповідних доказах. Ті самі приклади можна навести з дотримання процесуальних строків, принципів провадження, застосування заходів процесуального примусу, встановлення наявності правовідносин та ін.

Разом із тим, норми адміністративного процесуального права взаємодіють і з нормами інших процесуальних і матеріальних галузей права.