51.Право на позов

Право на адміністративний позов у юридичній літературі визнається за своєю структурою складним і розглядається як нерозривна єдність двох його сторін: процесуально-правової та матеріально-правової.

Процесуально-правова сторона позову — це вимога позивача до суду з проханням про розв’язання публічно-правового спору по суті і захисту порушених прав та інтересів. При цьому ця вимога повинна мати певні об’єктивні передумови, а саме: а) підвідомчість позовної заяви даному адміністративному суду (статті 18—20 КАСУ); б) наявність відповідача чи позивача (наприклад, чи припинено або ліквідовано орган владних повноважень, юридичну особу, яка звернулася до суду з адміністративним позовом; в) чи не пропущено строки звернення до адміністративного суду (ст. 99 КАСУ).

Процесуально-правова сторона позову відбиває право на звернення до адміністративного суду.

Матеріально-правова сторона позову — це спірна вимога позивача до відповідача, без якої не може бути позову. При цьому спірна вимога повинна мати певні суб’єктивні передумови, а саме: а) наявність у особи адміністративної процесуальної правосуб’єктності (ст. 48 КАСУ); б) особа повинна бути впевненою, що її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин порушені й потребують захисту в адміністративному суді (ст. 104 КАСУ). Матеріально-правова сторона позову відбиває право на задоволення позову.

Наявність права пред'явлення адміністративного позову встановлюється при прийнятті позовної заяви адміністративним судом до свого провадження.

Наявність права на задоволення адміністративного позову встановлюється адміністративним судом в ході адміністративного процесу, що й відбивається у постанові суду.

52.Сутність та зміст доказування у адміністративному процесі

Докази - будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Про витребування доказів або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про відмову у витребуванні доказів окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за наслідками розгляду справи.

Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали. Суд може збирати докази з власної ініціативи.

Підстави для звільнення від доказування:

1. Обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

2. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати.

3. Обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

4. Вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.