2.Поняття трудового права як галузі права. Відмежування трудового права від суміжних галузей права: цивільного, адміністративного права, права соціального забезпечення, цивільного процесу.

Трудове право – галузь національного права, що відіграє першорядну роль у регулюванні трудових відносин працівників з роботодавцями незалежно від їх організаційно-правових форм. Воно регулює за активної участі його суб’єктів трудові відносини працівників з роботодавцями та інші, дотичні до них відносини, що безпосередньо пов’язані з ними, і встановлює права та обов’язки у сфері праці суб’єктів трудового права та відповідальність за їх порушення.

Трудове право слід відмежовувати від суміжних галузей права (цивільного, адміністративного, аграрного, права соціального забезпечення) за його предметом і методом.

Спільним для цих двох галузей також являється переважаюча роль диспозитивного методу регулювання суспільних відносин, адже основою обох галузей являються договірні відносини. Трудові правовідносини виникають на основі одного договору – трудового, який може бути індивідуальним або колективним,  цивільні – на основі багатьох різнопланових правочинів та договорів (купівля-продаж, міна, дарування, поставка, майновий найом, підряд, позика, доручення та ін.). До того ж трудові правовідносини виникають лише на основі двостороннього волевиявлення працівника та роботодавця, а основою цивільних правовідносин може бути і односторонній правочин (заповіт, дарування). Тому сфера дії цивільного права є значно ширшою і різноплановішою за сферу дії трудового права. Через трудові правовідносини реалізується конституційне право людини на працю (ст. 43 КУ), натомість через цивільно-правові відносини реалізується значно ширше коло прав людини.

Схожість трудового й адміністративного права виявляється в наявності спільних рис предмета і методу правового регулювання. Але саме за предметом і методом вони й відрізняються. До предмета трудового права входять індивідуальні та колективні трудові відносини, яким притаманний організаційно-управлінський елемент, а предмет адміністративного права утворюють відносини в сфері державного управління, однак трудове право регулює управління в процесі праці всередині підприємства. Тут суб'єкти й об'єкти управління пов'язані договірними відносинами. Працівники самі, як члени трудового колективу, беруть участь в управлінні підприємством. Щоправда, тепер організаційні відносини у сфері соціально-трудових відносин вийшли за рамки організацій, але суттєвою відмінністю у даному разі є відсутність владного припису, який видається органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування і є обов'язковим до виконання.

Трудове право пов'язане з правом соціального забезпечення, оскільки донедавна відносини щодо соціального забезпечення входили до предмета трудового права. Сьогодні це дві окремі галузі права, між якими є істотні відмінності. Предметом права соціального забезпечення є суспільні відносини, що виникають внаслідок реалізації громадянами права на соціальне забезпечення у випадку настання соціальних ризиків, внаслідок яких особа втрачає здоров'я, роботу та засоби до існування через незалежні від неї обставини, а трудові відносини виникають внаслідок реалізації права на працю. Трудове право має справу з працюючими громадянами, а право соціального забезпечення - в основному з непрацездатними особами. У трудовому праві виплачується заробітна плата працівникові за виконану ним роботу з фонду оплати праці підприємства (установи, організації), а правом соціального забезпечення передбачається виплата пенсій і допомог зі спеціальних централізованих соціальних фондів (Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування). Крім того, є відмінності і в методі правового регулювання.

Існує зв'язок трудового права з цивільно-процесуальним правом. Трудові спори розглядаються судом на основі норм цивільно-процесуального права. Якщо в майбутньому будуть створені спеціалізовані трудові суди, як це має місце у країнах з розвинутою ринковою економікою (США, Франція, ФРН та ін.), то доцільним буде знову повернутися до проблем трудового процесуального права.

Трудове право України – це самостійна галузь права, яка регулює трудові й тісно пов’язані з ними суспільні відносини. Трудові відносини – це відносини між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, згідно з якими працівник зобов’язується виконувати певну роботу з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник або уповноважений ним орган зобов’язаний оплачувати його працю, створювати належні умови для праці.

Трудове право є самостійною галуззю права, має свій предмет і специфічний метод регулювання. В той же час трудове право — не відокремлене право, бо вирішує цілу низку питань, щодо яких стикується з іншими галузями права. Застосування норм трудового права тісно пов'язується із застосуванням правових норм інших галузей права, а також враховує принципи цих галузей. Найбільший зв'язок трудове право має з конституційним, адміністративним, цивільним та господарським правом.

Відносини по працевлаштуванню передують трудовим відносинам і не є обов'язковими, бо громадянин, який підшукує роботу, може звернутися до власника або уповноваженого ним органу з проханням прийняти його на роботу, або останній може запросити працівника на роботу без звернення за сприянням до органів по працевлаштуванню. В окремих випадках, наприклад при конкурсному доборі кадрів, звернення до органів по працевлаштуванню є безпредметним.

Саме з відносин по працевлаштуванню розпочинається зв'язок трудового права з адміністративним (управлінським) правом, оскільки вся система органів по працевлаштуванню є адміністративною. Відповідно й відносини, що виникають між громадянами та цими органами з приводу працевлаштування, є адміністративними. Якщо до цього ще додати, що місцеві Ради народних депутатів можуть бронювати на підприємствах, в установах, організаціях до 5 відсотків загальної кількості робочих місць для працевлаштування жінок, молоді, інвалідів, осіб передпенсійного віку, то це також створює адміністративні відносини, які з реалізацією права на працевлаштування перетворюються в трудові.

Зв'язок трудового права з адміністративним проявляється також у підготовці кадрів. Уся система підготовки робочих кадрів та спеціалістів, за винятком підготовки робітників і перепідготовки спеціалістів безпосередньо на виробництві, коли може укладатись учнівський договір як різновид трудового договору, є предметом регулювання адміністративного права.

Трудове право тісно пов'язане і з цивільним правом. Цей зв'язок склався історично, оскільки спочатку відносини по найму робочої сили регулювались нормами цивільного права. Поступово трудовий договір виділяється з цивільно-правових договорів найму послуг у самостійний вид договору, який регулюється відокремленими нормами права, що створили нову галузь права — трудове.

Трудове право дійсно увібрало в себе деякі важливі принципи цивільного права, що має своїм предметом регулювання майнових та особистих немайнових відносин. Трудове право займається безпосередньо і виключно діяльністю трудящих при самій праці, організацією процесу праці, живою працею, питаннями регулювання трудових відносин, які вирішуються з метою здійснення саме процесу живої праці.

При трудових відносинах працівник включається до складу трудового колективу підприємства, установи, організації, при влаштуванні на роботу внаслідок закону (ст.21 КЗпП) бере на себе обов'язок додержуватися правил внутрішнього трудового розпорядку, що діють на даному підприємстві, в установі, організації, зобов'язується виконувати певну трудову функцію в загальній колективній праці працівників даного підприємства, певну роботу, що відноситься до обумовленої професії, спеціальності або посади. Саме праця, а не її наслідки, є предметом трудового договору. За цим же договором працівник зобов'язаний за певні відрізки часу виконувати попередньо встановлену норму виробітку для цієї категорії працюючих.