23.Основні тези провідної педагогічної концепції Константина Ушинського: «Людина як предмет виховання».

У розвитку педагогіки і психології велике значення мала праця Ушинського «Людина як предмет виховання», в якій докладно розглянуто багато важливих питань: розвиток почуттів, сприймання, пам'яті, уваги, уявлення, мислення, емоцій, мови тощо Виступаючи протії представників буржуазної психології і педагогіки (Гербарта, Бенеке та ін), які однобічно, абстрактно, з метафізичних позицій трактували психіку людини, він, навпаки, психічне життя людини, зокрема дитини, розглядав у русі, в зв'язку з розвитком суспільства. Як педагог і психолог Ушинський великого значення надавав розвитку активності дітей у процесі навчання та виховання, вказував на методи і способи психічного їх розвитку: правильний режим життя, виховання волі та інтересів, набування трудових навичок, умінь і звичок, подолання труднощів тощо Високо оцінюючи значення трудового народу в історії суспільства, він вважав, що й виховання підростаючого покоління повинно відбуватися в його Інтересах з обов'язковим врахуванням специфічних особливостей кожного народу. Тільки з сукупності практики і теорії виховання в різних народів може створитись загальнолюдська педагогічна система виховання, а й наука і мистецтво.

Марк Фабій Квінтіліан (42-118 рр. н. е.) – найбільш відомий римський педагог. Вважав, що діти плебеїв мають великі природні здібності, а тупість і нездарність серед них – рідкісне явище. Дитина має виховуватися в школі, а вчителю необхідно підходити до кожного вихованця обережно і уважно. Вчитель повинен бути освіченим, стриманим, любити дітей, бути прикладом для учнів, яких має уважно вивчати. Надавав велике значення розвитку мовлення дитини. Для розвитку логічного мислення вважав необхідним вивчення математики. У його порадах чути голос учителя-практика.

31.Педагогічні погляди філософів Стародавньої Греції (Сократа, Платона, Арістотеля, Демокріта).

Сократ (469-399 рр. до н. е.) вважав, що будова світу, фізична будова речей не піддаються пізнанню, що люди можуть пізнати лише самих себе, що існують всезагальні і незмінні моральні поняття. Метою виховання є не вивчення природи речей, а пізнання самого себе, удосконалення моральності. Сократ вів бесіди з питань моральності на площах, спонукав слухачів шляхом питань і відповідей відшукувати «істину» самостійно, не даючи готових положень, висновків. Цей метод був названий сократичним, звідки пізніше розвинулась сократична бесіда шляхом навідних питань.

Платон (427-347 рр. до н. е.) – учень Сократа. Висунув теорію вічного панування аристократії, сконструював ідеальну аристократичну державу, в якій мають існувати три суспільні групи: філософи, воїни, ремісники і землероби. Філософи керують, воїни охороняють державу, а третя група працює і утримує дві перші, при цьому вона разом із рабами є безправною. Виховання має бути організоване державою і відповідати інтересам пануючих груп – філософів і воїнів. Платон прагнув об’єднати в єдину систему ті риси спартанського і афінського виховання, які його задовольняли. З 3 до 6 років діти під керівництвом призначених державою виховательок займаються іграми на майданчиках. Платон був прихильником громадського виховання дітей з наймолодшого віку. З 7 до 12 років діти ходять до державної школи, де навчаються читанню, письму, рахунку, музиці і співу. З 12 до 16 років – палестра (школа фізичного виховання зі звичайними гімнастичними вправами). З 16 до 18 років юнаки вивчають арифметику, геометрію і астрономію для підготовки воїнів. З 18 до 20 років – ефебія (військово-гімнастична підготовка). З 20 до 30 років юнаки, які виявили здатність до абстрактного мислення, проходять вищий ступінь освіти, вивчаючи філософію, а також арифметику, геометрію, астрономію і теорію музики, але вже в філософсько-теоретичному контексті (вони готуються до державних посад). Решта стає воїнами. З 30 до 35 особливо обдаровані продовжують філософську освіту, після чого до 50 років стають правителями держави. Виховання жінок має бути подібним тому, як то було в Спарті, тобто має приділятися увага їхньому фізичному і військовому виховання для того, щоб вони могли захистити себе і своє місто в разі відсутності чоловіків.

Аристотель (384-322 рр. до н. е.) – учень Платона. Мета виховання полягає в розвитку вищих сторін душі – розумової і вольової. Виховання – це завдання держави (окрім виховання рабів), а не приватна справа, хоча моральне виховання є завданням сім’ї. Сімейне і громадське виховання мають бути пов’язаними. Вікова періодизація підростаючої людини, яка, на думку Аристотеля, відповідає природі людини: до 7 років, від 7 до 14 (статеве дозрівання), від настання статевого дозрівання до 21 року. До 7 років діти виховуються в сім’ї. З 7 років хлопчики починають відвідувати державні школи, де вони займаються гімнастикою, навчаються читанню, письму, граматиці, малюванню і музиці. Потім вивчають