4.Виховання як категорія суспільного існування. Виховання у первісному суспільстві.

Виховання як категорія суспільного існування - теорії походження виховання як суспільного явища:

Біологізаторська (еволюційно-біологічна). Г.Спенсер, Ш.Летурно (кінець XIX ст.). Виховання не є специфічною, характерною особливістю людського суспільства. Виховання є біологічним явищем, властивим всім живим організмам, і виникло за межами людського суспільства, до появи людини, отже, людина, з'явившись на світ, наслідує вже встановлені форми виховання ("Еволюція виховання у різних людських рас" Ш.Летурно).

Психологічна. Пол Монро (кінець XIX ст.) визнав відмінність психіки людини від зоопсихіки. Вважав, що в основі виховання лежить наслідування дітьми дорослих. Таким чином, наслідування є механізмом, сутністю виховного процесу.

Релігійна. Конрад Шмідт (кінець XIX ст.). У християнстві священною вважається Трійця ( Бог-Отець, Бог-Син і Бог-Дух Святий). Бог-Дух Святий освячує здатність батьків виховувати своїх дітей. За біблейською міфологією, у момент вигнання із Едему Адама і Єви Бог-Отець через Святого Духа надав їм здатності до виховання дітей.

Соціологічна (трудова). К.Маркс, Ф.Енгельс (друга половина XIX ст.). Причиною виникнення виховання була трудова діяльність первісних людей. У зв'язку з удосконаленням трудових процесів виникла необхідність виготовлення нових знарядь праці та вміння керувати ними, тому у первісних людей з'являється потреба у передачі підростаючим поколінням знань та вмінь виробництва і користування знаряддями праці.

Соціокультурна (І.Д.Бех, І.А.Зязюн, О.А.Дубасенюк, М.В.Левківський, О.В.Сухомлинська). Виховання є результатом накопичення досвіду соціальної, виробничої, мистецької та професійної культури. Головним його завданням стає інтеріоризація цих надбань зростаючою особистістю з тим, щоб забезпечити оптимальну її соціалізацію в суспільстві.

Виховання у первісному суспільстві.

Період розвитку людини до 40 тис. років до н. е. називається дородовим. Дородове суспільство поділялося на три вікові групи: діти та підлітки; повноцінні учасники життя і праці; старі люди, які вже не мають фізичних сил для участі в загальному житті. Дитина потрапляла в загальну групу підростаючих і старіючих, де вона росла, спілкуючись з ровесниками та досвідченими старими людьми. Дорісши до відповідного віку і отримавши деякий досвід спілкування, трудові навички, знання правил життя, звичаїв та обрядів, людина переходила у наступну вікову групу. З часом цей перехід став супроводжуватися обрядом ініціації, що є випробуванням, під час якого перевірялась підготовка молоді до життя.

З 40 до 20 тис. років до н.е. – період раннього матріархату. Люди стали жити родами. Ц цьому суспільстві все було колективним, і діти також належали всьому роду. Дитина виховувалася і навчалася в процесі своєї життєдіяльності, беручи участь у справах дорослих, спілкуючись з ними. Вона не готувалася до життя, як це стало пізніше, а безпосередньо включалася в доступну для неї діяльність, разом з дорослими та під їх керівництвом привчалася до колективної праці і побуту.

Приблизно за 20 тис. років до н.е. первісна родова община у своєму розвитку переходить до пізнього матріархату. На цьому етапі з’явились перші заклади для життя і виховання молодих людей – будинки молоді, які були окремими для хлопчиків і дівчаток, де під керівництвом старійшин роду вони готувались до життя, праці й «посвят».

У 4-3 тис. до н. е. відбувається перехід до патріархату. У зв’язку з розвитком продуктивних сил, появою скотарства, землеробства, ремесла, розширенням трудового досвіду людей ускладнилося й виховання, яке отримало більш багатосторонній та планомірний характер. Коли виникла необхідність більш організованого виховання, родова община доручала виховання підростаючого покоління найбільш досвідченим людям. Це все говорить про те, що в умовах родового ладу виховання почало виділятися як особлива форма суспільної діяльності.

З розпадом первісно суспільства, чому сприяла поява приватної власності, виникла моногамна сім’я і як наслідок – сімейне виховання, яке стало масовою формою виховання. Але продовжували також функціонувати будинки молоді, почали з’являтися школи. З диференціацією суспільства відбулося відокремлення розумової освіти від навчання заняттям, які вимагають фізичної праці. Знання стали привілеєм знаті, а фізична праця – уділом експлуатованих.