77.Острозький колегіум та Замойська академія як перші навчальні заклади вищого типу на етнічних теренах розселення українців.

У кінці ХУІ – на початку ХУІІ ст. помітну роль у розвитку української культури відіграли Острозька та Замойська академії. Це були перші вищі школи на етнічних українських землях. Незважаючи на помітну відмінність між ними, в їхній діяльності були й спільні моменти.

Це школи підвищеного типу. По-перше, з неї випливає, що дана школа існувала в комплексі з друкарнею. Пізніші документи, про які далі йтиме мова, це підтверджують. Зрозуміло, такий комплекс передбачав не лише функціонування початкової освіти, а й середньої і навіть вищої. Викладачі школи редагували й готували до друку певні видання.

Острозька слов'яно-греко-латинська школа (академія) — перший вищий навчальний заклад у Східній Європі, найстаріша українська науково-освітня установа. Заснована у 1576 році князем Костянтином-Василем Острозьким у своєму родовому місті Острозі. Велику суму коштів на розбудову академії надала його племінниця — княжна Гальшка Острозька .7 лютого 1577 р. — перша згадка про школу в передмові до книги Петра Скарги «Про єдність костьолу Божего». В основу діяльності Острозької академії було покладено традиційне для середньовічної Європи вивчення семи вільних наук (граматики, риторики, діалектики, арифметики, геометрії, музики, астрономії), а також вищих наук: філософії, богослів'я, медицини.

Загалом можемо констатувати, що Острозька академія дала значний імпульс для розвитку освіти на теренах України, наблизивши існуючу тут школу до європейських зразків. Вона послужила зразком для братських шкіл, а також стала предтечею Києво-Могилянської академії. Також Острозьку академію варто вважати предтечею академії Заморської.

Була першим приватним університетом, четвертим відкритим вищим навчальним закладом — після Кракова, Люблянської в Познані , Вільнюса на території Речі Посполитої. У перше десятиліття свого існування академія отримала значну популярність в Речі Посполитій, у всій Європі. Завдяки Замостю на рубежі 16 століття та 17 століття Польща була одним з основних центрів наукової думки. Важливу роль у створенні академії грав культурний діяч Шимон Шимонович. Навчальний заклад мав чотири віділення: філософське, богословське, медичне та правове. Лекції проходили в грецькою і латинською мовами. Як університет припинив своє існування у 1784 році. Сьогодні вона стала середньою школою.

Цікаво, що Замойська академія, подібно до академії Острозької, теж виникла як школа приватна, була заснована й фінансована конкретною особою – Яном Замойським. Її заснування відноситься до 1594 р. У певному сенсі Замойська  академія була альтернатива Острозькій. Справа не лише в тому, що Я. Замойський виступав конкурентом В.-К. Острозького в плані політичному і намагався не відставати від православного князя-магната.

78. В.Сухомлинський про поєднання виховних завдань школи і сім'ї. Книги "Батьківська педагогіка". "Серце віддаю дітям"

Центральною у педагогічній системі В.О.Сухомлинського є ідея гармонійно розвиненої особистості. Незадовго до відходу у небуття вчений підготував доповідь для захисту докторської дисертації за сукупністю робіт під назвою "Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості, де вчений розкриває складники всебічного розвитку особистості учня у період його навчання. За традиційного підходу до компонентів всебічного розвитку вчений, разом з тим, по-новому окреслює власне розуміння змісту виховання та шляхів його реалізації.

У розвитку особистості першорядного значення він надавав розумовому вихованню. Ідеалом школи є те, щоб у життя не вступала жодна невихована у розумовому відношенні людина. Невігласи небезпечні для суспільства, незалежно від того, освічені вони чи ні. Невіглас не може бути щасливим сам і завдає нещастя іншим. Той, хто вийшов зі стін школи, може чогось і не знати, але він має бути розумною людиною. Розумова вихованість, на думку Сухомлинського, нерівнозначна обсягу набутих знань: "Уся суть у тому, як відбувається життя знань у складній і багатогранній діяльності людини".

Важливе завдання школи педагог вбачав у формуванні стійких переконань вихованців. Знання стають переконаннями за умови, коли у школі живуть ці переконання - у взаємовідносинах між вихованцями і педагогами, в їхніх вчинках, прагненнях, радощах і прикрощах.

У "Батьківській педагогіці" вчений кардинально, по-новому осмислює взаємозв'язки родини і школи. Головним у цьому зв'язку виступає глибоке народне підґрунтя. Спираючись на народні бувальщини, легенди, оповіді, вчений розкриває кращі набутки етнічних засад виховання. За Сухомлинським, кожен народ продукує свою систему етнічних цінностей, яка найповніше відображає його ментальність, особливості національної свідомості. Ці цінності народ відтворює і розвиває через мову, літературу, мистецтво, фольклор, виробничі відносини, побут, а також через звичаї і традиції.

80.Реальна освіта у визначеннях представників педагогічної думки Західної Європи (Дж.Локк, Я.А.Коменський, Ж.-Ж.Руссо).

Реальна освіта мала практичне спрямування і давала ширші знання, ніж класична, тобто прихильники реальної освіти розширили зміст навчання природничими, фізико-математичними науками, новими мовами, креслення і т. п., щоб дати знання, які знадобляться в житті, господарській та підприємницькій діяльності.

Джон Локк метою виховання вважав виховання джентльмена, який вміє розумно і передбачливо вести свої справи, є дворянином за походженням і вирізняється витонченістю поведінки, та разом з тим володіє якостями буржуазного ділка, практичної людини. Локк приділяв увагу фізичному виховання з тієї позиції, що здоров’я необхідне для того, що вести справи і бути благополучним. Зміст навчання, пропонований Локком, був значно ширшим, ніж то було прийнято в той час, і кожен із запропонованих предметів мав приносити вихованцю певну користь, готувати його до життя. Знанням потрібно було надати практичний характер. Також Локк рекомендував, щоб вихованець займався якимсь ремеслом, аргументуючи це тим, що праця на свіжому повітрі корисна для здоров’я, а знання ремесла можуть знадобитися діловій людині як підприємцю.

Жан-Жак Руссо вважав, що дитина до 16 років має виховуватись поза соціумом і пізнавати світ (тобто до 16 років лише природні явища) самостійно, що основувалося на інтересі дитини до того, що вона відчула за допомогою органів чуттів. Руссо за реальні знання, які потрібно отримувати не з книжок, а з природи. Також Руссо вважав, що дитині необхідно оволодіти низкою корисних професій (в першу чергу Еміль навчається столярному ремеслу), адже фізична праця – це обов’язок громадської людини, і дитина повинна проникнути ся повагою до праці.

83. Й.Г.Песталоцці. Основи початкової освіти. Спроби гармонізувати класичну і реальну освіту.

Центром педагогічної системи Песталоцці є теорія початкової освіти, згідно з якою процес виховання має починатися з найпростіших елементів і поступово йти до більш складних. Теорія початкової освіти включає фізичну, трудову, моральну, розумову освіту. Всі ці сторони виховання пропонується реалізовувати у взаємодії, щоб забезпечити гармонічний розвиток людини.

Метою фізичного виховання є розвиток і зміцнення всіх фізичних сил і можливостей дитини. Фізичне виховання проходить в тісному взаємозв’язку з моральним і трудовим. Песталоцці говорив, що праця вчить зневажати слова, відірвані від діла. Правильно організоване фізична робота дітей сприяє розвитку їх розуму і моральних сил.

Головною метою виховання є формування гармонічно розвинутої людини, яка повинна в майбутньому взяти корисну участь в житті суспільства. Моральність випрацьовується в дитині шляхом постійного вправляння в справах, які приносять користь іншим.

Виходячи зі своєї основної ідеї про гармонічний розвиток людини, Песталоцці тісно пов’язує розумову освіту з моральним вихованням і висуває вимогу виховую чого навчання.

Реалізувати розумову освіту дітей Песталоцці прагнув за допомогою системи спеціально підібраних для кожного рівня  навчання вправ, які розвивають інтелектуальні сили і здібності дітей.

Песталоцці прийшов до думки, що існують найпростіші елементи будь-якого знання про речі і предмети, опановуючи які людина пізнає навколишній світ. Цими елементами він вважав число, форму і слово. В процесі навчання дитина оволодіває формою шляхом вимірювання, числом – через рахунок, а словом – завдяки розвитку мовлення. Таким чином, початкова освіта зводиться передусім до вміння вимірювати, рахувати і володіти мовленням.

Найважливішою основою навчання, за Песталоцці, є наочність.

Навчання має йти послідовно.

Спроба Песталоцці гармонізувати класичну і реальну освіту полягала в тому, що він стверджував, що разом із вмінням мислити необхідно розвивати і практичні навички, адже без цього з дітей формуються пусті базіки. Розум, на його думку, найкраще розвивається через заняття, пов’язані з працею і практикою. Школа, розвиваючи здібності дітей, наповнюючи їх розум знаннями, повинна обов’язково прищеплювати їм вміння і навички.

88. Розвиток писемності і шкільної освіти на Русі (IX-X ст.).

На етапі завершення формування державності Київської Русі її культура збагатилася новими елементами. Найважливішим серед них стала писемність, поширення якої в східнослов'янському світі передувало офіційному введенню на Русі християнства. Археологічні джерела дають можливість віднести час оволодіння неупорядкованим письмом до IX ст. Коли слов'яни були язичниками, вони не мали книг, а для лічби та ворожінь користувалися чертами і резами (тобто зарубками та різними позначками).

Після прийняття християнства, окрім свого письма, вони почали користуватися латинськими і грецькими літерами .Писемність у дохристиянські часи була поширена у зовнішньополітичній, економічній і торгівельній сферах суспільного життя, а також у язичницькому культі. Найважливішим джерелом писемності язичницьких часів є договори Русі з греками 911, 944 і 970 років.

Після введення візантійського православ'я, яке стало "культурою" ново-навернених, на Русі остаточно утверджується кирилична система письма. Нового письма потребувала держава і церква. Це письмо називалось "кирилиця", воно прийшло на Русь разом із писцями і богослужебними книгами із Болгарії. Поступово кириличне письмо витіснило стару писемність. Кирилицею написані всі відомі нам твори XI і наступних століть: "Остромирове Євангеліє", "Ізборники" 1073 і 1076 рр., "Слово про закон і благодать", "Мстиславове Євангеліє", "Повість минулих літ" та ін.

Пам'ятки давньоруського письма можна побачити на різних предметах та виробах - пряслицях, горщиках, корчагах, голосниках, ливарних формочках та інших предметах домашнього вжитку. Вони свідчать, що писемність була поширена серед простого люду.

90. Університетська освіта в Україні (XIX-початок XX ст.).

 На початку XIX ст. в Наддніпрянській Україні єдиним вищим навчальним закладом лишалася Києво-Могилянська академія. Вона не могла забезпечити належного розвитку вищої освіти. Згодом відомий український вчений-економіст, винахідник, просвітник і громадський діяч Василь Назарович Каразін (9.02.1773-6.11.1842) домігся згоди царського уряду на заснування університету в Харкові, організував серед дворянства збір коштів на його утримання, написав проект першого статуту.

17 січня 1805 р. відбулося відкриття Харківського університету. Університет одержав широку автономію на зразок тодішніх західноєвропейських університетів. Навчання проводилося на чотирьох факультетах: історико-філологічному, фізико-математичному, юридичному, медичному.

В.Каразін прагнув забезпечити навчальний процес в університеті кращими науковими та педагогічними силами.

Російський Харківський університет став одним з перших осередків українського національно-культурного відродження XIX - початку XX ст.

У Києві єдиним вищим навчальним закладом до 1834 р. була духовна академія, відкрита в 1819 р. у Братському монастирі, де до 1817 р. існувала Києво-Могилянська академія. Київська духовна академія проіснувала 100 років. На початку 1920 р. зі встановленням радянської влади вона була ліквідована.

Справа заснування університету в Києві затягнулася на декілька десятиліть. Цьому протидіяли польські сили, які не бажали втрачати свої традиційні впливи на Правобережній Україні. Лише після придушення польського повстання 1830 р. відбулося відкриття в «Південно-Західному краї» російського університету. Це набуло великого політичного звучання. Київський університет було відкрито 15 липня 1834 р. замість польського ліцею, переведеного з Кременця, під офіційною назвою «Університет св. Володимира». За сподіваннями уряду, він мав остаточно «придушити дух окремої польської національності і злити її з загальним російським духом» і, таким чином, виконував функції форпосту для поширення російської освітньої системи в західних губерніях. Про українців уже ніхто не згадував. Але незважаючи на це, університет долучився до справи українського національно-культурного відродження. Першим ректором Київського університету став професор М.О.Максимович.