5.Середньовічні університети. (хіі – хv ст.). Започаткування демократичних освітніх ідеалів.

У XII ст. виникають нові освітні заклади – університети. У перекладі з латинської ця назва означає корпорація. Так називали об’єднання викладачів між собою та викладачів зі студентами. Ініціаторами заснування університетів виступали, як правило, вчені, які були незадоволені тим, що церковні школи ігнорували нові знання, оскільки вони не відповідали догматам віри. Серед перших були засновані університети в Болоньї (1158 р., Італія), Оксфорді (1168 р., Англія), Кембриджі (1209 р., Англія), Парижі (1253 р., Франція), Празі (1348 р., Чехія), Кракові (1364 р., Польща) та ін. На 1500-й рік у Європі нараховувалося уже 65 університетів.

Перші університети мали своє самоврядування i користувались певною автономією по відношенню до церкви, феодалів i міських магістратів. Учні називались студентами, що з латинської означає «старанно вчитися». Вони об’єднувались у провінції і нації. Викладачі об’єднувались в особливі організації – факультети (здатність викладати той чи інший навчальний предмет). Викладачі вибирали голову факультету – декана. Ректором називали голову університету, якого також вибирали. Шляхом виборів призначались й інші посадові особи.Основними видами занять в університетах були лекції, коли професор читав по книзі текст i коментував його, та диспути. Останні були характерні для середньовічних університетів. Вони організовувались на основі тез, які наперед повідомлялись учням і потім обговорювались. Диспути проходили гаряче i тривали інколи по 10-12 годин з невеликою перервою на обід. Крім цього всього учні виконували ще й письмові вправи – писали трактати.

7Виникнення шкіл

На Стародавньому Сході виникли перші класові суспільства і закладалися основи матеріальної та духовної культури. В цих країнах школи все більше ставали привілеєм вищих сфер населення.

Єгипет – рабовласницька держава, яка виникла приблизно у IV тисячолітті до н.е. на берегах річки Ніл. З'являються два типи шкіл: школи жерців, де навчали складному ієрогліфічному («священному») письму та школи писців (школи ієратичного письма).

В школах жерців навчалися хлопчики із жрецьких родин. Кількість учнів становила не більше 10. Вони вивчали ієрогліфи (читання), письмо, рахунок, арифметику, астрономію, астрологію, давньоєгипетський релігійний культ. Школи ці влаштовувалися при храмах і називалися рамессеум. Термін навчання сягав до десяти років, оскільки надто складно давалося оволодіння магією, чаклунством, народною медициною, а також навичками зображення ієрогліфів. Всіма цими знаннями та уміннями володіли жерці, що становили пануючу касту в Єгипті. Оволодіння грамотою, науками набувало тут кастового й релігійного характеру.

Однак потреби господарського, суспільного життя, управління державою спонукали до створення у ІІІ-му тисячолітті до н. е. шкіл писців. Саме у цих закладах готували майбутніх державних чиновників Єгипту. Дисципліна, особливо в школах писців, була суровою, широко застосовувались тілесні покарання: «Вуха хлопчика на спині його».

Метою виховання була покірна, мовчазна, стійка до ударів долі людина.

Китай. - З 3 тис. до н. е. з’являється система шкіл: Сянь – початкова школа, Сюй – військова школа. Пізніше ці школи злилися і стали Сюе (вчитися). Зміст навчання у школах: мистецтво, етикет, письмо, лічба, музика, стрільба з лука, керування колісницею. Головна практична мета початкової освіти – вивчення і засвоєння ієрогліфів (3-4 тис. знаків). Підхід до навчання зводився до формули: легкість, згода між вчителем та учнем, самостійність.

Мета виховання – начитана, ввічлива людина, яка володіє внутрішньою рефлексією, вміє підтримувати гармонію та лад у душі. В основі виховання закладено принцип поваги молодших до старших.

IV-V ст.. до н. е. – Конфуцій.

Індія. - У II тисячол. до н. е. виникли школи в Індії. Про їх існування свідчать Веди – найдавніший пам’ятник релігійної індійської літератури. Веди були складені санскритом – стародавньою індійською мовою.

В Індії була розвинута усна традиція, яка до останнього часу залишалася її характерною рисою. Вже у III ст. до н. е. тут існували два алфавіти – кхароштхі та брахмі. Останній є джерелом всіх пізніших індійських алфавітів.