11. М.Грушевський про українську школу.

Михайло Сергійович Грушевський (1866-1934)- професор, видатний історик, публіцист, перший Президент України. Автор нової концепції української історії, яку вважав могутнім засобом громадського виховання, важливим моральним елементом навчального змісту.

Пройшов складний життєвий шлях. Після захисту дисертації (1894) певний час працював завідувачем кафедри історії Львівського університету. Редагував "Записки..." Наукового Товариства ім. Т.Шевченка. Очолював дирекцію "Українсько-руської видавничої спілки. У 1906 році заснував у Петербурзі "Украинскийвестник" - орган української громади в Державній Думі. З березня 1917 р. обраний головою Української Центральної Ради, а в 1918р. став Президентом Української Народної Республіки.

Стверджував, що серед найважливіших потреб розвитку національного виховання є потреба рідної школи, без якої народ ніколи не зможе вибитися на самостійну дорогу життя і залишатиметься лише пасинком чужих народів. Зважаючи на це, навчання рідною мовою вважав головним принципом організації народної освіти. Намагаючись втілити цей принцип у життя, видав "Історію українського народу", "Коротку історію України", "Ілюстровану історію України", інші навчально-методичні посібники. Написав низку статей, у яких обстоював виховну роль історичної пам'яті українського народу. Згодом об'єднав їх у збірки: "Хто такі українці й чого вони хочуть", "На порозі Нової України", "Вільна Україна".

31. Ушинський про значення праці у вихованні людини ("Праця в її психологічному і виховному значенні").

К.Ушинський відводить велику роль праці, як засобу виховання особистості. У своїй роботі “Праця в її психічному і виховному значенні” він підкреслює, що людина формується і розвивається у трудовій діяльності. Праця, по-перше, є основою і засобом людського існування і, по-друге, вона є джерелом фізичного, розумового і морального вдосконалення людини. Ось чому, на його думку, виховання, якщо воно бажає щастя людині, повинно виховувати її не для щастя, а готувати до праці.

Вільна праця потрібна людині сама по собі, дая розвитку в ній почутгя людської гідності. Багатство, відсутність праці діють руйнівно не тільки на моральність, але навіть і на щастя суспільства. Погану послугу зробив би державі той, "хто знайшов би засіб відпускати їй щороку ту суму ірошей, яка необхідаа п громадянам. А якби люди винайшли казковий мішок! з якого вискакує все, чого душа забажає, або винайшли машину, яка цілком замінює всяку працю людини... то сам розвиток людства зупинився б; розпуста і дикість заволоділа б суспільством. саме суспільство розпалося б; із знищенням необхідності особистої праці історія повиннаприпинитись”.

Виховання повинно прищепити любов і жадобу до серйозної праці, дати звичку до праці, бо справжня серйозна праця завжди важка.

К.Ушинськй приділяв великого значення фізичній праці, вважаючи дуже корисним, щоб людина у своїй діяльності поєднувала фізичну і розумову працю. підкреслюючи виховне значення сільськогосподарської праці (особливо в сільських школах).Він називає такі вимоги до дитячої праці: посильність як фізичної, так і розумової праці, відповідність віку дітей: самостійний характер праці (все, що датина може робити сама, повинна робити сама), черіування видів праці: праця фізична - не тільки приємний, а й корисний відпочинок після розумової.

Велике значення у фізичному вихованні дітей має, на його думку, вивчення природознавства, зокрема анатомії і фізіології людини. У своїй книзі "Дитячий світ" К.Ушинський дуже цікаво розповідає про будову організму людини, на цікавих прикладах показує роль фізичного загартування У третьому томі «Педагогічної антропологіГ він зробив спробу обгрунтувати мету, зміст та форми фізичного виховання дітей, виходячи з основ анатомії і фізіології людини, медицини, санітарії і гігієни, приділивши велику увагу зміцненню нервової системи учнів та вихованню у них волі різними способами фізичного загартування.

Отже, під гармонійно розвинутою особистістю КУшинськЬй розумів людину. в якій поєднані розумова зрілість, моральна досконалість і фізична розвиненість.

44. Освітньо-педаг. ідеї І. Франка. Спрямованість освітньо-виховного впливу І.Франко вбачав у оволодінні науковими знаннями йшло в парі з розвитком тіла в процесі фізичної праці. Недопустимою вважалась присутність у вихованні будь-яких релігійних, моральних чи сусп пересудів. Виховання правдивого, всебічно розвинутого й сильного покоління можливе лише завдяки боротьбі з реальними життєвими труднощами, в якій очі дітей не повинні бути закриті на протилежні аргументи й докази. Зв’язок навчання з працею, широка освіта, позбавлена будь-яких забобонів, використання всього того кращого, що здобуто досвідом цілого життя попередніх поколінь, всебічний розвиток мислення дітей .Громадський характер навчання і виховання підростаючого покоління.Освіта для всього народу.Всебічний розвиток усіх здібностей учнів.Відокремлення школи від церкви.Значну увагу приділяється початковій школі У середній освіті значне місце відводив рідній мові й літ. . Мету навчання рідної мови він визначає як ознайомлення учнів з живою народною мовою. Щодо літ, то він домагається від учителів критичного аналізу творів, уміння показати учням зв’язок їх з життям, їх суспільну вартість.

Педаг. ідеї Лесі Українки. У нарисі “Школа” вона виступала проти злочинної політики царизму, що була спрямована на обмеження бюджетних асигнувань для народних шкіл, на пригноблення вчителів та учнів.У 19 р написала для своїх молодших сестер підручник “Древня історія східних народів”, що був надрукований після смерті поетеси у 1918 році.Велику увагу у своїх публіцистичних творах вона приділяла розгляду ролі вчителя в народній школі. Мету сімейного виховання вбачала у формуванні громадянина- борця. В оповіданні “Помилка” приходить до висновку, що досягти цієї цілі можливо тільки розвиваючи природні здібності дитини. Займалася питанням освіти дорослих, наполягаючи на організації колективних читань для народу. З цією метою нею був складений каталог видань для таких читань.