4) Внутрішня політика та зовнішня політика.

Внутрішня політика ЗУНР.

 Основні заходи внутрішньої політики були такими:

- була створена централізована система врядування: центральні органи спиралися на розгалужену і добре організовану систему місцевого врядування, що мала авторитет серед українського населення;

- в умовах конфлікту з польськими військами життєво важливе значення мало створення регулярних військ ЗУНР- Української Галицької армії (УГА), до лав якої швидко й організовано були мобілізовані десятки тисяч чоловік;

- вживалися заходи для виведення економіки з кризи: була встановлена державна монополія на продаж зерна, хліба, цукру, спирту, сірників, шкір, худоби; заборонений вивіз нафти; введена в обіг власна валюта-гривня; відновлювалися залізниці;

- за законом від 14 квітня 1919 р. ліквідувалося поміщицьке землеволодіння, а земля розподілялася між безземельними і малоземельними селянами;

- була затверджена державність української мови, але національним меншостям гарантувалося право на користування своїми мовами. Публічні школи проголошувалися державними.

Зовнішня політика ЗУНР.

 Зовнішньополітична діяльність ЗУНР була спрямована на міжнародне визнання молодої держави, насамперед країнами Антанти, і припинення війни з Польщею. Однак Польща не збиралася відмовлятися від Східної Галичини. Польська армія в листопаді 1918 р. захопила Львів, Перемишль, 10 повітів ЗУНР із 59. 22листопада 1918 р. уряд ЗУНР переїхав до Тернополя.

Оскільки Антанта прийняла «14 пунктів» президента США В. Вільсона, спрямовані на демократизацію всієї системи міжнародних відносин, уряд ЗУНР звернувся до глави американської держави з проханням про допомогу в сприянні визнання проголошеної республіки.

Але прохання про допомогу виявилось марним. Країни Антанти не визнали ЗУНР, і вона опинилась у міжнародній ізоляції. Особливо вороже до ЗУНР ставилася Франція, що була зацікавлена у зміцненні Польщі в противагу Німеччині. А лідери Польщі були переконані, що утворення ЗУНР було лише на користь Австрії та Німеччині.

На Паризькій мирній конференції (1919 р.) вирішувалось питання про врегулювання відносин з Польщею. У ході її роботи була внесена пропозиція про укладання перемир'я між Польщею і ЗУНР, що припускало проведення між ними демаркаційної лінії. За цією пропозицією Львів і Дрогобицький район (на території якого були великі нафтові родовища) залишалися б за Польщею. Уряд ЗУНР, природно, погодитися на таку пропозицію не міг, і війна з Польщею продовжувалася.

Після деякого успіху в червні 1919 p., коли УГА провела наступальну операцію (Чортківська офензіва), 100-тисячна польська армія тимчасово відступила. Але сили були нерівними. Наприкінці липня поляки знову відкинули УГА до ріки Збруч. Польські війська окупували Східну Галичину і Західну Волинь.

21 листопада 1919 р. Верховна рада Антанти надала Польщі 25-річний мандат на управління Східною Галичиною. Але Польща протестувала проти такого рішення, заявивши, що Східна Галичина є «невід'ємною частиною Польщі».

5) Населення.

Відповідно до Австро-Угорського перепису 1910 року, на території проголошеної Західноукраїнської Народної Республіки мешкало близько 5,4 мільйонів осіб. Серед них 3 мільйони 291 тисяч (приблизно 60 %) українців, 1 мільйон 351 тисяч (приблизно 25 %) поляків, 660 тисяч (приблизно 12 %) євреїв. Решту становили німці, угорці, румуни, чехи, словаки, цигани, вірмени та інші. В містах та містечках мешкали переважно поляки та євреї, в сільській же місцевості в абсолютній більшості переважали українці. Такий розподіл місця прожиття виявився в майбутньому проблемним, тому що найбільше місто і адміністративний центр регіону Львів, який заснував король Данило Романович, було в більшості населене на той момент поляками і вважалось важливим центром польської культури. Конфлікт за це місто був неминучим.

6) Освіта.

13 лютого 1919 року був прийнятий «Закон про основи шкільництва». Згідно з ним:

- українська мова — основна у всіх державних школах

- публічні школи оголошені державними, вчителі — держ. службовцями

- дозволено засновувати приватні школи (за умови: власник — громадянин ЗУНР, буде виконувати Закони ЗУНР)

- за національними меншостями (поляками, євреями) визнано «право на навчання в школі на рідній мові».

Спеціяльним законом від 14 лютого 1919 року націоналізовано:

- українські приватні гімназії в Долині, Городенці, Копичинцях, Рогатині, Чорткові, Яворові

- учительські жіночі семінарії в Коломиї, Львові, Тернополі.

Всього було відкрито 30 українських середніх шкіл. в тому числі 20 гімназій (Бережани, Борщів, Броди, Бучач, Городенка, Долина, Дрогобич, Золочів, Жовква, Коломия, Копичинці, Рогатин, Самбір, Сокаль, Станіслав, Стрий, Тернопіль, Товмач, Чортків, Яворів), 3 реальні школи (Станіслав, Снятин, Тернопіль), 7 учительських чоловічих і жіночих семінарій (Бережани, Заліщики, Коломия, Самбір, Сокаль, Станіслав, Тернопіль). Українізація проходила з труднощами, бракувало дипломованих вчителів (більшість була в лавах УГА), тому працювали старшокурсники університетів. Було закрито немало старших класів.

У Станіславі безперервно працювали німецька та єврейська державні гімназії. Для поляків залишили польські державні гімназії у Станіславі, Тернополі, Коломиї, Дрогобичі, але вони не діяли, бо не вистачало вчителів, які склали службову присягу.

У листопаді 1918 р. діяли школи деревного промислу у Станіславі, Коломиї, кошикарський курс у Коломиї (учням призначено невеликі стипендії). Інші школи, зокрема, машинного слюсарства у Тернополі, рільнича у Городенці, гончарська у Коломиї через пограбування під час війни не діяли. На противагу Львівському університетові у Станіславі було відкрито тимчасові правничі і філософські курси.

21-23 березня 1919 року у Станіславі відбувся з'їзд учителів середніх шкіл.

Функціонували переповнені сирітські притулки у Тернополі, Бродах (28 березня 1919 р. відвідав С. Петлюра, виділив для придбання корови, закупівель 10000 гривень), Підкамені та інших містах.