Тема 3 . Історія філософії України Тема 3. Історія філософії України ( 2 год)

1. Філософська думка часів Київської Русі.

2. Філософія козацької доби.

3. Філософія Григорія Сковороди.

4. Філософія української національної ідеї

Література

І.Основна

Петрушенко В.Л. Філософія. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти І-ІІ рівнів акредитації. К., Львів, 2002.

Причепій Е.М., Черній А.М., Гвоздецький В.Д., ЧекальЛ.А. Філософія: Навчальний посібник. К., 200:.

ІІ. Додаткова

Історія філософії України. — К., 1993.

Історія філософії України. Хрестоматія. — К., 1993.

Сковорода Г. Пізнай в собі людину. Львів, 1995.

1. Особливості формування філософської думки в культурі Київської Русі.

Найбільш поширеною є точка зору, згідно з якою початок історії вітчизняної думки ведеться з X - XII сі., тобто періоду формування могутньої держави — Київської Русі. Дві важливі обставини радикальним чином вплинули на своєрідність цього процесу — проникнення християнства в культуру Київської Русі та засвоєння греко-римської і візантійської філософської думки.

У філософських шуканнях часів Київської Русі важливе місце посідали й історіософські проблеми: аналіз взаємовідносин структурних елементів системи людина — церква — влада — Бог; інтерпретація історії людства як руху, що здійснюється за волею Бога; минуле, сучасне і майбутнє Київської Русі у контексті тогочасних суспільних проблем («Слово про Закон і Благодать» Іларіона, «Слово про Ігорів похід», «Повість минулих літ», «Києво-Печерський Патерик» та ін.).

Іларіон

Свідчення про життя і діяльність його досить обмежені, навіть дати його народження і смерті невідомі Достовірно, що він був пресвітером при церкві у княжому селі Берестові під Києвом У 1051 р Ярослав Мудрий і собор єпископів Київської держави поставили Іларіона київським митрополитом Перший митрополит з русичів був соратником Ярослава Мудрого в боротьбі за об'єднання Русі, однакові права руської та грецької церков, незалежність руського народу, поборником освіти

«Слово про закон і благодать», ймовірно, було написано Іларіоном між 1037 І 1043 р .

Пояснення історичного процесу Іларіон здійснює в межах провіденціалістичного і теологічного уявлення, згідно з яким ритм і спрямованість, кінцева мета, до якої прагне Історія, передбачені Богом в його пророцтвах .

Співвідношення Старого і Нового Завітів, «закону» і «благодаті» Іларіон використовував для тлумачення не стільки богословських, скільки соціальних проблем, пов'язаних насамперед з питанням про місце окремих народів у світовій історії.

Якщо епоха Старого Завіту, що грунтується на законі, будувала відносини між народами за принципом рабства, то епоха Нового Завіту дає свободу, Істину і благодать Закон розділяв народи, звеличуючи одні і принижуючи інші. Новий Завіт, «благодать» вводить усіх людей у вічність, де всі народи рівні перед Богом. Благодать дарується усьому світові і не існує окремих боговибраних народів Захищаючи це положення, Іларіон вводить ідею рівності народів як запоруку вільного, а не рабського існування

Так, говорячи про прийняття християнства Руссю, Іларіон наголошує на тому, що це відбувається «не в убогій та невідомій землі», а в Руській, «про яку знають і чують всі чотири кінці землі» .

При характеристиці поглядів Іларіона слід підкреслити й те, що як прибічник монархічного принципу правління, у єдинодержавності він вбачав запоруку єдності і сили держави, її територіальної цілісності, прославляв тих князів, які принесли славу руським землям, закликав до єдності Русі, зміцнення держави для збереження і примноження ЇЇ багатств, незалежності всієї Русі, розвитку освіти.

Володимир Мономах (1053—1125) був письменником-полемістом. У 1113 р був запрошений на князівство в Києві Прийшовши до влади, Володимир відновив великокнязівську владу на більшій території руських земель, тимчасово затримав розпад ранньофеодальної монархи, єдність якої була значно підірвана процесами феодалізації Русі, особливо загостренням суперечностей між низами І верхами феодального суспільства, зміцнив міжнародні зв'язки Русі з Іншими європейськими країнами

Проводячи політичну лінію компромісів, пом'якшення напруженості, поміркованого реформаторства, Володимир законодавчо пом'якшив положення низів, видав закон про зменшення рези (відсотків під позику), полегшив положення закупів, відмінив холопство за борги ЦІ законодавчі акти дістали назву «Статут Володимира Мономаха» Володимир Мономах є також автором вміщеного у Лаврентіївському списку «Повчання », яке стало не тільки духовним заповітом його дітям І сучасникам, а й взірцем утвердження Ідеалу князівського правління, що найбільш відповідало Інтересам єдності Русі

У «Повчанні » Володимир Мономах виступив як оригінальний мислитель морально-етичного напряму, який тяжів до осмислення повсякденних проблем тодішнього життя

«Повчання Володимира Мономаха» дійшло до нас в єдиному списку, який було включено до Лаврентіївського літопису. Вперше виданий в 1793 р.

Питання світобудови Володимир Мономах розглядав з точки зору традиційного для християнства уявлення. Світ мислився як створений Богом, прикрашений ним для слави і служби людині, на «догоду чоловікові для їжі, для розваги» (Повчання [Володимира Мономаха] // Повість врем'яних літ. — К., 1990. — С. 359/361). Він постає перед людиною своєю досконалістю, красою як взірець премудрості Бога. Роздумуючи про милість Бога, Володимир Мономах вчив пам'ятати про убогих і слабих, поважати старших і менших, не думати про накопичення багатства та скарбів, застерігав від клятвопорушення і неправди, гордині, а особливо від обману, лінощів, п'янства і блуду, бо в них гине душа і тіло (Гам же. — С. 362/363). Він закликав до любові, турботи про бідних, сиріт і вдів, захисту їх від сильних світу цього.

Мономах був твердо переконаний у тому, що не існує спірних питань, яких не можна було б розв'язати добром і миром.

Питання людини, сенсу і призначення ЇЇ буття, що вона може в житті, займають одне з центральних місць у «Повчанні Володимира Мономаха».

Для Володимира Мономаха роздуми про людину постали як глибоке усвідомлення особистості загалом, що проявилося у визнанні ним самостійності індивіда, його життя, над яким ніхто з людей не має влади. Звідси визнанняі цінності і самоцінності людського життя, принципова відмова від смертної кари. Засуджуючи смертну кару, Володимир Мономах стверджував, що кожна людина має право на той строк життя, який визначено їй Богом.

Проголошуючи гуманістичні ідеї, підкреслював, що належність до роду людського усвідомлюється через діяльність, звернену до світу, земного життя, загальнокорисної справи, де праця — найвища міра боговибраності людини. На прикладах власного життя, реабілітуючи працю як основу життя людини, Мономах не розривав фізичної і розумової праці, а вважав першу необхідною умовою для другої. Розумова праця для нього — це звершення справ, загальний підсумок, в якому збагачується людський досвід, знання. Вони облагороджують людину, її працю, роблять саму людину переконаною і сміливою, породжують волю, надають діянням істини і сенсу. Керуючись в усьому життєвою доцільністю, здоровим глуздом через осмислення в своїй душі, Мономах закликав інших наслідувати цьому і навіть молитви розглядав під зазначеним кутом зору, відводячи духовенству почесне, але підпорядковане місце.