Лекція 3. Виконання договірних зобов’язань.

1. Поняття виконання договірних зобов’язань та порядок виконання умов договору.

2. Підстави та порядок припинення договору.

3. Загальна характеристика способів забезпечення виконання зобов’язань.

4. Відповідальність за порушення договірних зобов’язань.

1. Поняття виконання договірних зобов’язань та порядок виконання умов договору.

Будь-яке зобов’язання, у тому числі й договірне, має тимчасовий характер. Учасники цивільного обороту укладають договори заради певного правового результату, який досягається виконанням зобов’язання, що виникає з договору. Договір є обов’язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК). Виконання договірних зобов’язань повинно здійснюватися відповідно до умов договору, загальних положень щодо виконання зобов’язань, визначених у гл. 48 ЦК, та спеціальних правил стосовно виконання окремих видів договірних зобов’язань.

Виконання договірного зобов’язання – це вчинення боржником на користь кредитора або третьої особи певних дій, що становлять предмет виконання договірного зобов’язання.

Виходячи з того, що дії боржника є правомірними і спрямовані на припинення договірного зобов’язання, вони за своєю юридичною природою є правочинами. Отже, на них поширюютьс загальні правила щодо правочинів.

Виконання договірного зобов’язання завжди полягає у вчинені боржником певних дій, визначених у договорі. Пасивна поведінка боржника, тобто утримання від певних дій, не може розглядатися як виконання договірного зобов’язання.

Відповідно до умов договору дії боржника можуть бути різноманітними: передача речі кредитору у власність або тимчасове користування, сплата грошової суми, виконання роботи, надання послуги тощо.

Щоб виконання договірного зобов’язання призвело до припинення правовідносин між його сторонами, воно має відповідати певним загальним правилам, які називаються принципами виконання зобов’язань. Традиційно виділяють принципи: а) реального виконання (ст. 622 ЦК); б) належного виконання (ст. 526 ЦК); в) добросовісності, розумності та справедливості (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК).

Принцип реального виконання зобов’язання передбачає, що боржник має вчинити саме ті дії, які складають зміст договору, тобто виконати зобов’язання в натурі. Кредитор заінтересований саме у виконанні боржником обов’язку, визначеного договором, адже тільки це призведе до задоволення його потреб. Наприклад, наймач, укладаючи договір найму, бажає одержати в користування певну річ, а не грошову компенсацію.

Саме тому кредитор має право витребувати у боржника річ, визначену індивідуальними ознаками (ст. 620 ЦК), або виконати зобов’язання за рахунок боржника (ст. 621 ЦК). Як правило, не допускається заміна реального виконання договірного зобов’язання іншими діями, зокрема, передачею кредитору грошового еквівалента предмета виконання. Крім того, у разі порушення боржником договірного зобов’язання сплата неустойки і відшкодування збитків, як правило, не звільняють його від виконання зобов’язання в натурі. Однак чинне законодавство, враховуючи інтереси кредитора, передбачає обмеження сфери дії принципу реального виконання зобов’язання.

Виконання зобов’язання вважається належним, якщо воно виконано належними суб’єктами, належним предметом і способом, у належному місці та в належний строк.

Як правило, боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок, а кредитор – прийняти виконання особисто (ч. 1 ст. 527 ЦК). Це положення має диспозитивний характер, адже інше може бути встановлено договором або законом, випливати із суті самого зобов’язання чи звичаїв ділового обороту. Особисте виконання боржником договірного зобов’язання, зазвичай, необхідне у випадках, якщо його певні якості, наприклад, професійні, мають істотне значення для кредитора. Так, за законом особисто боржником виконуються договір доручення(ст. 1005 ЦК), договір управління майном (ст. 1038 ЦК)

Предмет виконання залежить від виду договірного зобов’язання і має відповідати вимогам, що встановлюються договором, законом, а у разі їх відсутності – вимогам, що звичайно пред’являються. Так, предмет виконання може мати такі характеристики: якість, кількість, асортимент, комплектність тощо.

Вимоги до предмета виконання бажано точно зазначати в договорі, щоб уникнути суперечок щодо належного виконання боржником свого обов’язку.

Спосіб виконання договірного зобов’язання – це порядок вчинення боржником дій щодо виконання зобов’язання.

Спосіб виконання договірного зобов’язання, зазвичай, визначається в договорі. Наприклад, за договором поставки товар може поставлятися періодично окремими партіями. Однак у більшості випадків здійснюється одноразове виконання договірного зобов’язання в повному обсязі. Виконання ж зобов’язання частинами вважається неналежним, якщо такій спосіб виконання прямо не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

Якщо в договорі не вказано місце виконання, воно визначається відповідно до загальних положень, закріплених у ст. 532 ЦК.

При виконанні договірного зобов’язання сторони мають також керуватися загальним принципом цивільного права, а саме – принципом справедливості, добросовісності та розумності.

Боржник, який виконав зобов’язання, має право вимагати від кредитора підтвердження факту такого виконання (ст. 545 ЦК). Підтвердженням виконання зобов’язання може бути розписка кредитора про одержання виконання частково або в повному обсязі, повернення боргового документа тощо. Якщо кредитор відмовляється повернути борговий документ або видати розписку, боржник має право затримати виконання зобов’язання. У цьому разі настає прострочення кредитора (ст. 613 ЦК).