Примусова реорганізація банку

Національний банк має .право прийняти рішення про - .примусову реорганізацію банку в разі істотної загрози платоспроможності банку.

Рішення про примусову реорганізацію банку приймає Правління НБУ на підставі обґрунтованих пропозицій Генерального департаменту банківського нагляду та підготовлених відповідним територіальним управлінням НБУ (підрозділом банківського нагляду центрального апарату управління, що безпосередньо здійснює нагляд за банком) прогнозних розрахунків (прогнозного балансу на останню звітну дату) після загальних зборів банку-правонаступника або банку, що реорганізується.

Призначення тимчасової адміністрації

Процедура тимчасової адміністрації застосовується НБУ для тимчасового управління банком з метою забезпечення схоронності капіталу й активів банку, докладної оцінки, його фінансового стану і вжиття відповідних заходів щодо приведення його діяльності відповідно до вимог банківського законодавства, відновлення його платоспроможності й ліквідності, стабілізації діяльності банку, усунення виявлених порушень, причин та умов, що призвели до погіршення фінансового стану.

Функції тимчасової адміністрації виконує тимчасовий адміністратор — юридична або фізична особа, призначена Національним банком України.

Відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку

Національний банк України може відкликати банківську ліцензію та ініціювати процедуру ліквідації банку в таких випадках:

• якщо було виявлено, що документи, надані для отримання банківської ліцензії, містять недостовірну інформацію;

• якщо банк не виконав жодної банківської операції протягом року з дня отримання банківської ліцензії;

• у разі порушення вимог закону про банки або нормативно-правових актів НБУ, що спричинило значну втрату активів або доходів і настання неплатоспроможності банку;

• на підставі висновку тимчасового адміністратора про неможливість приведення діяльності банку в правову відповідність до вимог закону про банки та нормативно-правових актів НБУ;

• у разі недоцільності виконання плану тимчасової адміністрації щодо реорганізації банку.

Рішення про відкликання банківської ліцензії приймається Правлінням НБУ та оформляється відповідно постановою.

Глава 3. Комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи § 1. Правове положення комерційних банків, етапи реформування і сучасний стан

Слід зазначити, що правове положення банків протягом усієї історії розвитку кредитної системи пострадянського періоду неодноразово змінювалось. Так, період з 1917 до 1921 pp. характеризується поступовою ліквідацією банків, функції яких у здійсненні безготівкових розрахунків були передані центральному бюджетно-розрахунковому управлінню. З переходом до непу, у зв’язку з пожвавленням товарно-грошових відносин, виникла гостра необхідність в організації кредитної системи, яка відповідала б потребам товарного обороту. В результаті з’явилась така кредитна система, в якій Держбанку СРСР відводилася роль органу нагляду та контролю за діяльністю всіх кредитних установ. Інші банки діяли на підставі різних форм власності. Вони були звичайними комерційними підприємствами, які здійснювали банківські операції. Відносини цих банків з клієнтурою регулювались цивільним правом.

Найбільш серйозні, зміни в правовому положенні банків відбулися в результаті кредитної реформи 1930—1932 pp., яка мала замету перетворити банки в органи цінового контролю за виконанням підприємствами державних планових завдань. Банки, утворені на недержавній формі власності, були ліквідовані або реформовані. В результаті виникла система державних банків, складовою якої був Держбанк СРСР та спецбанки. Всі вони були одночасно органами державного управління та господарюючими організаціями — юридичними особами, які займалися господарською діяльністю.

Якщо до кредитної реформи Держбанк СРСР дійсно відігравав роль головного, центрального банку держави, то після реформи ця його роль стала поступово зменшуватись. У 1959 р. банки довгострокових вкладень були ліквідовані, а їх функції передані Промбанку СРСР, перейменованому у Всесоюзний банк фінансування капітальних вкладень — Будбанк СРСР. З 1961 p. він став безпосередньо підпорядковуватись Раді Міністрів СРСР, а не Міністерству фінансів, як це було раніше, і з цього моменту правове положення Держбанку СРСР та Будбанку СРСР стало практично однаковим. Різницю між цими банками можна було провести лише з урахуванням їх спеціалізації.

Початок нової банківської реформи було покладено спільною постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 17 липня 1987 р. № 821, коли на базі трьох державних банків — Держбанку СРСР, Зовнішторгбанку СРСР та Будбанку СРСР було створено шість банків:

• Держбанк СРСР;

• Промбудбанк СРСР;

• Зовнішекономбанк СРСР;

• Агропромбанк СРСР;

• Житлсоцбанк СРСР;

• Ощадний банк СРСР.

На той час усі державні банки були підпорядковані безпосередньо Раді Міністрів СРСР. Правове положення цих спецбанків не змінилося після проведення кредитної реформи: вони були одночасно органами державного управління та юридичними особами, які займалися господарською діяльністю.

Вищезгадана постанова містить формулювання,, яке підкреслює той факт, що банки були органами управління, а республіканські банки користувалися правами міністерств союзних республік. У рамках адміністративно-контрольних повноважень банки здійснювали досить велику кількість перевірок, у тому числі контроль за використанням фонду оплати праці та фінансуванням державних капітальних вкладень. Як юридичні особи, що займаються господарською діяльністю, спецбанки здійснювали різноманітні банківські операції. Спершу вся клієнтура була імперативно (владно) розподілена між цими банками, а потім, відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР від 31 березня 1989 р. № 280, було проголошено право клієнта на вибір банку для свого кредитно-розрахункового обслуговування.

З початком наступного етапу банківської реформи правове положення комерційних банків, включаючи державні спецбанки, поступово наближається до банків країн з розвинутою ринковою економікою.

На сьогодні комерційні банки України разом з іншими фінансово-кредитними установами займають другий рівень банківської системи України.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк — це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, па власних умовах та па власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Комерційний банк з абсолютною впевненістю можна назвати комерційною установою, тому що його діяльність підпадає під визначення поняття «підприємство», яке містить Закон України «Про підприємства в Україні» (ст. 1): «Підприємство — це самостійний господарюючий статутний суб’єкт, який має право юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу)».

Визначимо основні ознаки підприємства, які, зокрема, також притаманні банку:

1) наявність майна на праві власності, повного господарського відання, відображеного на самостійному балансі.

Відповідно до ст. 31 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має статутний фонд, який відображається на самостійному балансі банку;

2) наявність прав юридичної особи.

Основою формування поняття підприємства є, товарне виробництво з його системою товарно-грошових відносин, в яких підприємство може виступати тільки як суб’єкт права. Лише в своїй сукупності економічні та правові властивості характеризують дану господарську структуру як підприємство. В основі визнання підприємства суб’єктом цивільного права лежить його відносне економічне відокремлення, яке закріплене в статусі юридичної особи. Таким чином, наявність прав юридичної особи слід розглядати як одну з основних ознак підприємства.

Закон України «Про банки і банківську діяльність» визначає, що статут комерційного банку повинен містити запис про те, що банк є юридичною особою;

3) здійснення господарської (підприємницької, комерційної) діяльності, яка має за мету отримання прибутку.

За надання банківських послуг клієнт сплачує банку винагороду, за рахунок якої утворюється його прибуток. Таким чином, банк займається підприємницькою (комерційною) діяльністю, підтвердженням чого є ст. 1 Закону України «Про підприємництво».

Отже, враховуючи зазначене, можна дати більш ґрунтовне визначення поняття «підприємство» (і банківської установи зокрема): це самостійна господарська організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку для здійснення господарської (підприємницької) діяльності з метою задоволення суспільних потреб у товарі (продукції, роботах, послугах) і одержання прибутку, яка діє на підставі статуту, користується правами і виконує обов’язки щодо своєї діяльності, є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в банках.

Таким чином, у результаті наведеного аналізу стає очевидним, що комерційний банк має всі ознаки підприємства. Цей висновок може бути використаний для вирішення не тільки теоретичних, а й суто практичних задач. Так, у випадках, коли банківським законодавством не врегульовано те чи інше питання, повинні застосовуватися загальні норми законодавства про підприємства.

Законодавство України визначає, що сучасні комерційні банки згідно зі своїм правовим положенням не повинні здійснювати адміністративно-контрольних повноважень стосовно клієнтів, як це відбувалось у державних банках до реформи. Однак у деяких випадках на комерційні банки покладаються обов’язки по контролю за діяльністю клієнтів, але цей контроль не може мати цивільно-правового характеру, оскільки він не пов’язаний з комерційними інтересами самого банку.

Наведемо деякі приклади. Так, у пункті 3 Указу Президента України від 12 травня 1995 р. «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» зазначається, що на комерційні банки покладаються зобов’язання здійснювати контроль за дотриманням вимог цього Указу юридичними та фізичними особами, суб’єктами підприємницької діяльності в частині дотримання норм по регулюванню обігу готівки. У Декреті Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» комерційні банки названі серед органів, які здійснюють валютний контроль. Відповідно до наданих повноважень вони мають право проводити перевірки дотримання резидентами і нерезидентами валютного законодавства, зобов’язані здійснювати контроль за своєчасністю та повнотою реалізації частини експортної виручки резидентів, яка підлягає обов’язковому продажу на внутрішньому валютному ринку.

Отже, комерційний банк — це підприємство, але підприємство особливого роду. Якщо в діяльності звичайного підприємства гроші виконують головним чином роль засобу платежу, то в банківській діяльності самі гроші виступають у ролі товару. Слід зазначити, що ця особливість банківського підприємства робить його настільки своєрідним, що воно об’єктивно потребує спеціального правового регулювання, відмітного від загального законодавства про підприємства. Таке регулювання здійснюється на підставі законів України «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України» та інших нормативних актів, які відносяться до банківського законодавства.