§ 2. Поняття банківського права, його предмет та метод

Донедавна основи банківського права викладалися, головним чином, у рамках двох навчальних правових дисциплін: «Цивільне право» та «Фінансове право». Але на сьогодні виникла потреба в більш детальному вивченні проблем правового регулювання діяльності комерційних банків, їх взаємовідносин з центральним, головним банком держави, що в результаті й призвело до необхідності створення нового, самостійного курсу «Банківське право».

Серед вітчизняних та зарубіжних дослідників існує багато думок щодо визначення терміна «банківське право». Розглянемо деякі з них, які варті найбільшої уваги.

Наприклад, І. С. Гуревич вважає, що банківське право є особливою підгалуззю фінансового права. Іншої точки зору дотримується М. Л. Коґан, який наголошує на тому, що правовідносини з участю байку є господарсько-правовими, і відносить їх до предмета регулювання господарського права.

Ряд. зарубіжних дослідників банківського права розглядають останнє як самостійну галузь права. Так, К. Гавалда і Ж. Стуффле вважають, що об’єктом банківського права є визначення правового положення банків, тобто організацій, які професійно, на постійній основі здійснюють банківські операції та правове регулювання самих банківських операцій, які, по суті, є комерційними угодами. Пізніше дими ж авторами було сформульоване поняття кредитного права, до предмета якого вони віднесли згадані вище відносини не тільки за участю банків, а й інших кредитних установ, які виконують окремі банківські операції. Таким чином, у даному випадку банківське право вони розглядають як частину кредитного права.

Такі американські юристи, як А. М. Поллард, Ж. Г. Пассейк та інші, вважають, що банківське право — це досить багатогранний термін, який охоплює не тільки загальні принципи організації та діяльності банків, але й сукупність норм, що регулюють порядок надання фінансових та пов’язаних з ними послуг.

З точки зору Л. Г. Єфімової, банківське право не ,є ні самостійною галуззю права, ні підгалуззю права за такими ознаками. Як відомо, в правовій науці під галуззю права розуміється сукупність норм, що регулюють, особливі види суспільних відносин, які за своїм економічним та соціальним змістом вимагають відокремленого, самостійного правового регулювання. Тобто, інакше кажучи, будь-яка галузь права характеризується тільки їй притаманним предметом і методом правового регулювання суспільних відносин.

Запропонований термін «банківське право» містить норми, що регулюють досить вузьке коло питань: це, перш за все, діяльність комерційних банків та головного байку держави, а також основні принципи організації кредитної системи та порядок надання кредитними установами різноманітних послуг клієнтам. Тому, як вважає Л. Г. Єфімова, ті суспільні відносини, які певною мірою регулюються банківським правом, не можна визнати настільки своєрідними, щоб вони змогли скласти предмет окремої галузі права.

Переходячи до з’ясування методу банківського права, необхідно згадати, що розуміється під методом правового регулювання в правовій науці взагалі.

Метод правового регулювання — це сукупність прийомів, способів впливу права на суспільні відносини. Так, цивільне право використовує такий метод правового регулювання, в якому основною ознакою є юридична рівність учасників відповідних Правовідносин, адміністративне право — метод владних приписів, основою якого є юридична нерівність учасників таких правовідносин:

Відносини Комерційних банків з головним банком держави переважно є відносинами влади та підпорядкування із застосуванням методу владних приписів: Але вже: самі відносини комерційних банків з клієнтами і один з одним мають у своїй основі юридичну рівність сторін, тобто в даному випадку використовується цивільно-правовий. Метод правового регулювання суспільних відносин. Таким чином, метод правового регулювання банківської діяльності є неоднорідним, бо він заснований на двох різних методах регулювання, які притаманні цивільному та адміністративному праву.

Згадані суспільні відносини регулюються, окрім норм банківського права, також нормами інших галузей права, головним чином цивільного, фінансового та адміністративного. В окремих випадках, пов’язаних з порушенням суб’єктами банківського права чинного законодавства, правовідносини в сфері банківської діяльності регулюються також нормами кримінального права.

Все це свідчить про те, що банківське право можна визначити як комплексну галузь права.

Отже, ми розглянули різні точки зору стосовно того, чи можна вважати банківське право самостійною галуззю права. Враховуючи ті суспільні відносини, в яких відбуваються банківські правовідносини між їх суб’єктами в сучасних умовах, з нашої точки зору, з цілковитою впевненістю ще не можна говорити про банківське право України як про відокремлену, самостійну галузь національного права.

Проте, незважаючи на ці обставини, термін «банківське право». Досить ґрунтовно увійшов у професійну лексику практичних працівників, які реалізують себе в сфері банківської діяльності.

Отже, що таке банківське право? Досить лаконічне визначення дав цьому терміну видатний російський вчений-юрист М. М. Агарков: «Банківське право, як свідчить сама назва, є сукупністю юридичних норм, що регулюють організацію та діяльність банків». З цим визначенням сьогодні не можна не погодитись.

Більш змістовне визначення можна сформулювати так: банківське право — це сукупність правових норм, що регулюють організацію та діяльність банків та інших фінансово-кредитних установ, їх взаємовідносини з клієнтурою та один з одним, порядок здійснення банківських операцій та падання послуг, передбачених чинним законодавством.