2.3. Економічна система. Типізація економічних систем.

Економічна система – це спосіб організації національної економіки, впорядкована система зв’язків між виробниками і споживачами товарів і послуг, яка характеризується організованістю її структурних елементів (галузей, господарських суб’єктів та людей).

Економічна система має складну структуру, яка формується багатьма чинниками: панівними цінностями, політичним ладом, правовим та екологічним компонентами, економічним механізмом (регулятором поведінки господарських суб’єктів). Суттєвий вплив на економічну систему мають і так звані „неформальні інститути”: традиції, звичаї, господарська етика, історична пам’ять – менталітет народу, а також географічне середовище, глобалізаційні процеси.

Зважаючи на інституційні зміни, які зумовлені технологічними факторами, виділяють:

• доіндустріальні;

• індустріальні;

• постіндустріальні економічні системи.

Період до першої промислової революції– це час доіндустріальних економічних систем, де панівним було натуральне господарство з використанням переважно ручної праці.

Згодом розпочався період індустріальних економічних систем, характерні ознаки цього періоду – заміна ручної праці машинами та інтенсивний розвиток ринкових відносин, поширення їх на різні сфери господарської діяльності.

Постіндустріальне суспільство („нова економіка”) вирізняється: зростанням ролі інтелектуальної праці, інформації, знання, освіти; зменшенням частки зайнятих у матеріальних галузях виробництва і розвитком сфери послуг; переходом від масовості виробництва до його індивідуалізації; зростанням цінності свободи, демократії, автономності особистості тощо.

Виробничі можливості економічної системи обмежені ресурсами, з розвитком суспільства (його потреб) постає проблема вибору.

Що виробляти? Які блага та в якій кількості виробляти?

Як виробляти блага? Які фірми мають це робити? Які технології та ресурси доцільно використовувати для виробництва продуктів?

Для кого виробляти блага? Кому пожинати плоди економічних зусиль, тобто як розподіляти виготовлені блага між різними індивідами та домогосподарствами? Залежно від того, як вирішують ці питання, можна виділити ряд основних моделей економічної системи чи способів розв’язання трьох вищезгаданих проблем.

Важливий вплив на економічну систему мають „правила гри”, визначені правами власності.

Отже, власність – це сукупність прав володіння, розпорядження та використання об’єктів права власності, які за суб’єктами права власності закріплені законом.

У господарській практиці люди використовують приватну, державну і змішану власність.

Сучасні економічні системи розвинених країн характеризують як змішані. Така система ґрунтується на комбінації приватної і державної власності.

Розглянемо сутність та особливості зазначених вище моделей економічних систем.

Виділяють такі основні моделі економічних систем:

• ринкова економіка;

• командно-адміністративна економіка;

• змішана економіка;

• традиційна система.

Ринкова економіка. Чистий ринок – економіка вільного підприємництва, скоріше ідеальна схема, ніж реальність. Це така економічна система, яка ґрунтується на приватній власності та ціновому механізмі розв’язання основних проблем економічної організації, її характеризують багато інститутів (принципів), що визначають, як організувати виробництво, які товари і послуги виробляти, а також як вони мають бути розподілені. Окрім приватної власності та цінового механізму розв’язання економічних завдань, важливими принципами ринкової економіки є свобода підприємництва, особиста зацікавленість, конкуренція, суверенітет споживача, обмежена участь держави в економіці (див. тему „Ринкова економіка”).

Недоліками ринкової економіки є : 1) ринок погано реагує на деякі загальнонаціональні та загальнодержавні потреби, наприклад, в освіті, культурі, фундаментальній науці, збереженні навколишнього середовища. Ці сфери діяльності не забезпечують приватному сектору прибутків, проте мають вагоме значення в житті суспільства; 2) механізм ринкової конкуренції може спричиняти масові банкрутства, безробіття, соціальне розшарування суспільства; 3) конкуренція, як рушійний механізм ринкової економіки, що забезпечує її головні переваги, має тенденцію до згасання. Конкуренції протидіють такі процеси, як злиття фірм, мета яких – стати монополістами на ринку.

Командно-адміністративна економіка. І цей грандіозний за своїми масштабами і наслідками проект став реальністю насамперед у колишньому Радянському Союзі.

Адміністративно-командною (командно-адміністративною, командною, плановою) економічною системою називають таку форму товарного виробництва, що базується на державній власності на матеріальні ресурси і продукти, а координатором поведінки господарських суб’єктів щодо питань виробництва, розподілу та споживання продукції є центральні державні планові органи.

Держава стає власником усіх матеріальних ресурсів – природних багатств, засобів транспорту і зв’язку, усієї банківської системи, усіх промислових і чималої кількості сільськогосподарських підприємств, усіх закладів торгівлі, більшості житлового фонду у містах і т. п.

Держава забезпечує виробників засобами виробництва через прямий їх розподіл. Виробники створюють товари і послуги, які є власністю держави. Негативною рисою такої економіки є „чорний” ринок, який є результатом незадоволених потреб з одного боку, а з іншого – неефективністю використання ресурсів.

Держава бере на себе основні управлінські рішення щодо розвитку економіки на всіх рівнях. Тенденцій на ринку не беруть до уваги. Критеріями господарської діяльності було виконання та перевиконання показників плану. Це призводило до надлишків та дефіциту значної частини товарів та послуг. Відсутність конкуренції і мотивації до раціональної економічної поведінки не стимулювали розширення виробництва та впровадження нових технологій. Наслідки цього – монополізм та панування виробника над споживачем.

Принципами планової економіки є: 1) централізм; 2) ієрархія; 3) зрівняльність.

Недоліки планової економіки: 1) нездатність забезпечити технічний прогрес та раціональне використання ресурсів; 2) несвобода у виробництві та споживанні; 3) низький рівень задоволення потреб.

Переваги командної економіки: 1) є змога швидко нагромаджувати виробничі ресурси і перерозподіляти їх на користь деяких пріоритетних галузей чи напрямків; 2) подолання безробіття та злиднів, забезпечення певного рівня освіти і медичного обслуговування.

Країни з командною економікою поступово відмовляються від її принципів і намагаються надолужити втрачені можливості шляхом переходу до ринку. Сьогодні офіційно цю систему застосовано на Кубі і в Північній Кореї.

Змішана економіка.

Змішані системи мають такі загальні риси:

• взаємопроникнення і взаємодоповнення колективного, приватного і державного господарства;

• соціальна орієнтація економіки, підвищення життєвого рівня людей;

• демократична форма управління, що спроможна забезпечити економічні політичні та духовні гарантії для найбільш повної реалізації потенціалу кожної людини;

• динамізм, висока ефективність економіки та екологічна безпека;

• економіка країни відкрита, прагне виходу на світовий ринок, забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств.

Традиційна економіка

У примітивних суспільствах, а нині і в багатьох економічно слаборозвинутих країнах, економічна поведінка залежить від традицій і звичаїв, що передаються з покоління в покоління. Технологія виробництва, характер розподілу, обміну і споживання виготовленого продукту зумовлені давніми звичаями. До інших основних ознак традиційної економічної системи можна віднести: 1) продукт виробляється для потреб самого виробника; 2) економічний суверенітет виробника необмежений зовнішніми умовами (ринковим або іншим механізмом); 3) природною формою багатства є натуральний продукт – матеріальні блага, що безпосередньо задовольняють потреби людей.

Зауважимо, що навіть у найбільш „ринкових” країнах в економічному житті важливу роль відіграє держава, хоч більшість рішень ухвалюється з огляду на ситуацію на ринку.

Тому немає єдиного способу розв’язання економічних проблем. Маючи різне культурне та історичне надбання, менталітет, різні звичаї і традиції, зокрема й господарські, а також неоднакові природні багатства, народи світу використовують найрізноманітніші інститути для розв’язання основних завдань економічної організації.