Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Економіка модуль.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
76 Кб
Скачать
☆

2.2. Ефективність виробництва: зміст, економічні та соціальні показники

Головна економічна проблема, яка постає перед окремими індивідами, групами людей, домогосподарствами, підприємствами і суспільством загалом, полягає в обмеженості ресурсів. Уся господарська діяльність людей завжди була спрямована на подолання обмеженості ресурсів.

Така проблема виникає внаслідок незбалансованості між щораз більшими потребами та порівняно обмеженими і рідкісними ресурсами, які використовують для задоволення цих потреб. Ресурси, які можна використати, обмежені, їх завжди менше, ніж потрібно для задоволення людських потреб.

Це означає, що повне задоволення людських потреб неможливе в принципі.

Кожний економічний ресурс має якусь крайню (граничну) межу: людина не може працювати 24 години на добу; з 1га землі не зібрати 1000 тонн зерна; з тонни руди не виплавити понад тонну металу навіть за найпрогресивніших технологій тощо

Суспільство може впливати на ступінь невідповідності між потребами і ресурсами, домагатись збільшення задоволення своїх потреб унаслідок підвищення ефективності функціонування національної економіки. Ефективність характеризує зв’язок між кількістю ресурсів, витрачених у процесі виробництва, та кількістю отриманих товарів і послуг. Збільшення вироблених благ з конкретного обсягу ресурсів – означає підвищення ефективності, а зменшення – зниження ефективності використання ресурсів. Ефективне використання ресурсів передбачає повну зайнятість і повний обсяг виробництва.

Повна зайнятість – це залучення всіх ресурсів до процесу виробництва. У суспільстві не має бути підприємств або капітального устаткування, що простоюють, землі, якої не обробляють, працівників, які вимушено позбавлені роботи. Повний обсяг виробництва означає, що ресурси використовують у такий спосіб, щоб якнайповніше задовольнити потреби суспільства.

Розрізняють два види ефективності: економічну і соціальну. Економічна ефективність поділяється на розподільчу та виробничу.

Розподільна ефективність означає, що ресурси залучають у виробництво саме тих товарів і послуг, які найпотрібніші у цей період суспільству. Повний обсяг виробництва передбачає досягнення і виробничої ефективності, тобто використання найсучаснішої технології, яка забезпечує максимальну віддачу від залучених ресурсів. Інакше кажучи, товари й послуги виробляють із найнижчими витратами. Проте сьогодні економічна ефективність є лише засобом досягнення соціальної ефективності. Соціальна ефективність національного виробництва виявляє, наскільки його розвиток відповідає вирішенню кінцевої мети, а саме – задоволенню особистих потреб людей.

Рівень життя населення – це ступінь забезпеченості людей матеріальними і духовними благами, необхідними для їх нормального існування.

Споживчий кошик – це вартість основних матеріальних і духовних благ, необхідних для нормальних умов існування людини певної країни в конкретний історичний період часу. Вартість та структура споживчого кошика у країні буде залежати передусім від досягнутого рівня економічного розвитку, а також від системи розподілу та інших чинників.

Рівень життя населення відображає лише базовий щабель задоволення потреб сучасної людини. Вищим критерієм досягнення соціальної ефективності є якість життя населення. Про якість життя населення свідчить індекс людського розвитку, який охоплює такі показники, як: середня тривалість життя населення; освітній та культурний рівень населення; стандарт життя, який вимірюється у величині ВВП на душу населення; здоров’я людей; умови праці; структура споживання; якість та комфортність житла та ін.

Люди постійно роблять вибір. При цьому вони надають перевагу лише одному з можливих варіантів (альтернатив) і фактично втрачають можливість отримати щось інше. Альтернативна вартість – це те інше, від чого треба відмовитися, щоб отримати те, на користь чого ми зробили свій вибір. Вона пов’язана з відмовою від альтернативного використання ресурсів.

Кількість одного товару, від якої потрібно відмовитись для збільшення виробництва іншого товару на одиницю, називають альтернативними витратами, або витратами втрачених можливостей.