Тема. 2. Проблеми організації економіки

2.1. Потреби та виробничі ресурси

Функціонування національного господарства є складним багатогранним процесом, спрямованим на забезпечення потреб людини.

Більшість потреб сучасної людини можуть бути задоволені економічними благами, які є результатом господарської (виробничої) діяльності. Виробничі ресурси обмежені порівняно з людськими потребами.

Потреба – це бажання споживачів придбати і використати товари та послуги, які приносять їм користь; потреба – це нестача у чомусь і бажання цього відчуття позбутися.

Намагання задовольнити свої потреби мотивує поведінку людини, формує її інтереси. Тому природна мета функціонування економіки – задоволення людських потреб у товарах і послугах.

Виробництво стимулює розвиток нових потреб.

Є різні класифікації потреб:

• за характером виникнення потреби поділяють на біологічні, духовні й соціальні. Біологічні – це потреби в повітрі, воді, їжі, теплі, безпеці тощо; виникають із потреби підтримувати життя людини як біологічної істоти. Духовні – це потреби, задоволення яких забезпечує розвиток інтелекту людини: одержання освіти, підвищення кваліфікації, культурний відпочинок, предмети і послуги культурного призначення. Соціальні – це бажання належати до певного кола людей, набути визнання, користуватися повагою, потреба людини в самореалізації та ін.;

• потреби, що зумовлені розвитком цивілізації. Сучасна людина бажає не просто захисту від холоду чи вітру, а житла з усіма зручностями, не просто одягу, а речей, що відповідають сучасній моді, їй потрібні сучасне медичне обслуговування, газети й транспортні послуги, розваги тощо;

• залежно від засобів, що забезпечують задоволення потреб, їх поділяють на матеріальні й нематеріальні. До матеріальних потреб належать ті, які задовольняють за допомогою товарів (товари – це речі, які відчуваємо на дотик: продукти харчування, одяг, взуття, автомобілі, будинки тощо). Нематеріальні потреби задовольняють за допомогою послуг. Це послуги освіти, культури, медицини, юридичних служб та ін.;

• за способом задоволення потреби поділяють на індивідуальні, групові (або колективні) та суспільні. Деякі потреби (в одязі, житлі, продуктах харчування тощо) людина задовольняє відособлено, інші (у громадському порядку, безпеці, чистому довкіллі та ін.) – разом з іншими. Є потреби (в освіті, транспорті, харчуванні), які можна задовольняти осібно і спільно. Колективні потреби – це потреби в належних умовах праці, ефективному управлінні виробництвом та ін.

• розрізняють потреби елементарні (їжа, одяг, житло, медична допомога), а також вишукані, які задовольняють предметами розкоші (парфуми, шуби, коштовності тощо).

• за ступенем реалізації потреби можна класифікувати на абсолютні, визначаються максимально можливим обсягом виробництва матеріальних благ і послуг, які могли б бути спожиті суспільством; дійсні потреби – відповідають рівню розвитку економіки певної країни; платоспроможні потреби – потреби, які людина може задовольнити, зважаючи на власні доходи та рівень цін у країні.

Згідно із сучасними дослідженнями, людина, задовольняючи свої потреби, керується:

• своїми доходами і цінами на товари та послуги (купівельною спроможністю);

• суб’єктивною оцінкою нагальності для неї тієї чи іншої потреби (для хворої людини, наприклад, – це ліки);

• оцінкою споживчого блага залежно від його кількості (запасу), призначеного для споживання.

• схильністю людини до постійної зміни структури споживання.

потреби необмежені, постійно збільшуються (їх не можна задовольнити).

Безмежність потреб передусім стимульована:

• людською фантазією;

• конкуренцією виробників;

• засобами масової інформації.

Соціальним виявом потреб є економічні інтереси.

Економічний інтерес – важлива складова, серцевина системи економічного стимулювання. По-перше, він є тією внутрішньою силою, що спонукає людину до праці. По-друге, на цій основі вибудовується система зовнішніх матеріальних стимулів (виторг, прибуток, зарплата), за допомогою яких тільки і може бути реалізований практично економічний інтерес. По-третє, у взаємодії матеріального стимулу і матеріального інтересу формується матеріальна заінтересованість, величину якої визначає питома вага стимулу у матеріальному інтересі.

Виділяють особисті, групові та національні (суспільні) економічні інтереси.

У ринковій економіці важливішими є інтереси споживачів. Саме ці інтереси визначають, що виробляти, отже, окреслюють орієнтири дій для виробників. Для задоволення інтересів споживачів виробники змушені запроваджувати нові технології, знижувати витрати виробництва тощо. Така поведінка виробників дає змогу задовольнити не лише інтереси споживачів, а й водночас інтереси виробників і суспільства загалом.

________Уся економічна діяльність людини завжди була спрямована на подолання обмеженості ресурсів.

Під час господарської діяльності використовують засоби, які називають ресурсами. Виробничі ресурси – це те, що потрібне для виробництва товарів і послуг. Це виробничі будівлі й споруди, різне устаткування, інструменти, транспорт, засоби зв’язку, земля, найрізноманітніші корисні копалини, знання, інформація тощо.

Одні ресурси є природними (відновлювані й невідновлювані), тому вони вичерпні (земля, корисні копалини). Інші також обмежені, оскільки обмежений наш власний розвиток (праця, знання, інформація, вміння, кваліфікація, види використовуваної енергії тощо). Суспільство має лише певний обсяг ресурсів, які неможливо моментально збільшити. Правда, обмеженість ресурсів дещо відносна, бо вона зумовлена рівнем потреб.

Ресурси виробництва – це сукупність природних, соціальних і духовних сил, які можуть бути використані в процесі створення економічних благ. В економічній теорії виділяють чотири групи ресурсів:

1. Природні – потенційно придатні у виробництві природні сили та речовини (вичерпні та невичерпні).

2. Трудові – населення у працездатному віці, яке в ресурсному аспекті оцінюють за трьома параметрами: соціально-демографічний, професійно-кваліфікаційний і культурно-освітній.

3. Матеріальні – всі створені людиною засоби виробництва, які самі є результатом виробництва.

4. Фінансові – грошові засоби, які суспільство в змозі виділити на організацію виробництва.

Крім поняття „ресурси виробництва” економічна теорія розрізняє поняття „фактори виробництва”. Фактори виробництва – це економічна категорія, що позначає реально залучені в процес виробництва економічні ресурси. Іншими словами, фактори виробництва – це продукуючі ресурси.

Економічна теорія виділяє чотири види факторів виробництва, які можна об’єднати у дві великі групи:

• матеріальні фактори – земля і капітал;

• людські фактори – праця і підприємницький хист.

Земля – це надзвичайно важливий чинник виробництва: 1) передусім земля – це просторово-географічний чинник, місце розташування будь-чого в економіці, а також об’єкт власності; 2) в широкому розумінні – всі природні ресурси, які людина використовує в процесі виробництва: корисні копалини, вода, повітря, ліси, рослинний і тваринний світ; 3) земля – це засіб ведення сільського господарства, тому дуже важливими є такі особливості цього фактора виробництва, як обмеженість землі, придатної для ведення сільськогосподарського виробництва; родючість.

Капітал, або капітальні блага, як фактор виробництва, охоплює всі виготовлені виробничі знаряддя, тобто машини, інструменти, устаткування, будівлі, споруди, транспортні засоби, збутову мережу тощо. Капітал, по-перше, завжди є результатом праці людей, тому це обмежений ресурс; по-друге, він призначений не для безпосереднього споживання, як споживчі блага, а для подальшої участі в процесі виробництва.

Праця – це процес свідомої доцільної діяльності людей, в якій вони видозмінюють зовнішню природу з метою задоволення своїх потреб, це сукупність фізичних і розумових здібностей людини, які застосовують у виробництві життєвих благ. Тільки завдяки праці людське суспільство досягло високого ступеня матеріальної й духовної культури.

Підприємницький хист, підприємливість – це риса людського ресурсу, а саме особлива діяльність людини, яка потребує здібності до організації виробництва.

Виробництво – це доцільна діяльність людей, спрямована на задоволення їхніх потреб. Результатом виробництва є матеріальні й нематеріальні блага, які задовольняють людські потреби. Однак виробництво є не простим механічним поєднанням його факторів, а складною системою їхньої взаємодії через технологію та організацію виробництва.