7.3. Використання пластикових карт у е-комерції

Широке використання, яке одержали пластикові платіжні картки в усьому світі, не могло не вплинути на розвиток електронної комерції. Новостворювані електронні магазини прагнуть приймати до оплати картки хоча б головних міжнародних платіжних систем. Це не дивовижно, оскільки число карт із магнітною смугою, емітованих тільки в рамках систем VISA, Eurocard/MasterCard, American Express і Diners Club, перевищує один мільярд. Проте на шляху їх використання в електронній комерції виникають серйозні перешкоди. Щоб краще зрозуміти їхню суть, роздивимося звичайну схему оплати по карті з магнітною смугою в звичайній сервісній точці. Вона припускає участь декількох сторін:

• тримача пластикової карти;

• торгової точки, що приймає карти до оплати;

• банка-еквайера, що забезпечує роботу торгової точки з пластиковими картами;

• банка-емітента, що видає картку тримачу;

• платіжної системи, що виконує взаєморозрахунки між банками-эквайерами і банками-емітентами.

Кліент у пункті обслуговування, у магазині, готелі або ресторані, пред’явивши карту, одержує товар або послуги в обмін на квитанцію, звичайно називану сліпом (від англійського slip-бланк, реєстраційна картка). Сліп є документом, що підтверджує угоду, і для його оформлення необхідно дістати згоду банка-емітента, тобто провести авторизацію. Для цього співробітник торгової точки повинен зв’язатися з авторизаційним центром банка-еквайера, що, у свою чергу, надсилає запит у банк, що видав карту. У випадку використання торговцем спеціального платіжного терміналу (POS-терміналу) усі ці операції проводяться автоматично.

Пункт обслуговування надає сліп (або електронну квитанцію, що генерується платіжним терміналом) банку-еквайеру й одержує грошове відшкодування вартості покупки (за відрахуванням комісії, стягнутої еквайером). При цьому банк-емітент перераховує відповідну суму банку-эквайеру, також за відрахуванням комісії. Банк-емітент виставляє рахунок тримачу карти і кредитує його, згодом одержуючи від нього оплату.

Такий порядок розрахунку в “фізичному” світі. У світі виртуальному — набагато складніше.

Тут продавець і покупець не бачать і найчастіше нічого не знають один про одного (не враховючи того, що покупцю звичайно доступний електронний каталог, розміщений на Web-сервері, що містить віртуальний магазин). Укладаючи угоду, покупець бажає бути упевненим у тому, що продавец—саме той, за кого він себе видає, і має право прийняти до оплати його карту. Крім того, покупець повинний бути переконаний, що ніхто, у тому числі і торговець, не зможе скористатися з наданої йому у ході угоди інформацією про пластикову карту без його дозволу. Продавець, у свою чергу, також повинний упевнитись, чи має право покупець скористатися даною картою і чи є необхідна сума на рахунку, пов’язаному з нею.

Ці вимоги довгий час залишалися незадоволеними. У результаті кожний віртуальний магазин повинен був на свій страх і ризик вибирати найбільш безпечний із наявних засобів ведення розрахунків, не одержуючи при цьому повної гарантії безпеки і сумісності з майбутніми стандартами. Або взагалі не вдаватись до захисту інформації, відштовхуючи тим самим частину потенційних клієнтів.

Тому виникла потреба у створенні спеціальних форм для захисту інформації при веденні торгівлі в Internet.