Характеристика цілей реорганізації комерційних банків

Необхідність реорганізації визначається певними об'єктивними чинниками, якими є [8]:

• формування і розвиток ринкових відносин, банківської системи України та забезпечення її фінансової стабільності;

• зміна форм власності банків (від державної - до змішаної – до приватної або колективної);

• необхідність виконання банками вимог чинного законодавства та нормативних актів Національного банку України;

• забезпечення платоспроможності, ліквідності комерційних банків.

Одним із пріоритетних завдань реорганізації є захист інтересів вкладників –

фізичних осіб. Стратегія реорганізації банків, які перебувають у фінансовій скруті, передбачає створення правових і економічних умов для ефективного функціонування, поряд з універсальними, спеціалізованих банків і фінансово-кредитних установ (іпотечних, муніципальних, інвестиційних, клірингових, житлового будівництва тощо), що здійснюють свою діяльність виключно у цих сферах.

Реорганізація банків як і будь який процес, що відбувається всередині банківської системи, ґрунтується на певних принципах, функціях та формах. У вітчизняній та зарубіжній практиці існує велика кількість трактувань та визначень характеристик процесу реорганізації комерційних банків.

Законом України «Про банки і банківську діяльність» поняття «реорганізація» визначено як «злиття, приєднання, виділення, поділ банку, перетворення його організаційно-правової форми, наслідком яких є передача, прийняття його майна, коштів, прав та обов'язків правонаступникам» [11].

Відповідно до даного визначення метою проведення реорганізації банків є підвищення надійності і стійкості банківської системи України й окремого комерційного банку, забезпечення капіталізації банківської системи, переорієнтації діяльності банків та зростання довіри до цих банків (або новоствореного банку).

Основними принципами реорганізації є:

— пріоритетність інтересів суспільства, держави і банківської системи в цілому та вкладників перед інтересами окремого комерційного банку.

— досягнення сегеративності - результативні показники діяльності новостворених банків мають бути кращі, ніж банків, що реорганізовуються.

— застосування реорганізації як засобу активного оздоровлення проблемних банків.

— підвищення фінансової стійкості банків.

— забезпечення безперервної роботи комерційних банків, які реорганізовуються.

— здатність банків - учасників реорганізації виконувати вимоги Національного банку України щодо формування статутного капіталу,

дотримуватись економічних нормативів, забезпечувати беззбиткову діяльність

В енциклопедії банківської справи України подано таке визначення: «реорганізація банку – це добровільне або вимушене припинення діяльності банку і зміна його організаційно-правової форми шляхом передачі його майна, прав та обов'язків іншим банкам чи правонаступникам» [10].

Узагальнюючи підходи науковців, можна стверджувати, що реорганізація комерційного банку – це складний, багатогранний процес, який може набувати різних форм залежно від мети і змісту її проведення.

Відтак, можна виділити три складові змісту процесу реорганізації банків: економічну, організаційну і юридичну. Економічна складова виражається в об’єднанні чи поділі власного капіталу банків, що перебувають в процесі реорганізації. Організаційна – проявляється в об’єднанні чи поділі банків як юридичних осіб і включає створення в ході цього процесу нового чи нових банків, чи зміну їх організаційної форми. Юридичною складовою є перехід прав і обов’язків в порядку правонаступництва між банками в процесі об’єднання, поділу чи зміни своєї організаційної форми [2].

Реорганізація банків може здійснюватись в п’яти основних формах, якими є: злиття, приєднання, виділення, поділ та перетворення [4].

Злиття – це припинення діяльності двох або кількох банків як юридичних осіб та передачу належних їм майна, коштів, прав та обов’язків до банку – правонаступника, який створюється в результаті злиття.

Приєднання – припинення діяльності одного банку як юридичної особи та передачу належного йому майна, коштів, прав та обов’язків іншого банку.

Поділ – припинення діяльності одного банку як юридичної особи та передачу належних йому майна, коштів, прав та обов’язків у відповідних частинах до банків, які створюються внаслідок реорганізації цього банку шляхом поділу.

Виділення – перетворення банку як юридичної особи та передачу певної частини належного йому майна, коштів, прав та обов’язків до банку, який створюється внаслідок реорганізації.

Перетворення передбачає зміну організаційно – правової форми комерційного банку.

Порядок здійснення реорганізації банку, склад документів, що подаються до Національного банку України, визначають Закон України “Про банки і банківську діяльність” та нормативно – правові акти Національного банку України [138].

До внутрішніх чинників можна віднести розширення основного бізнесу, або його диверсифікація, публічне визначення як необхідний елемент виходу на світовий ринок.

У той же час на банківську установу впливають чинники зовнішнього середовища (конкуренція, динаміка продаж тощо). До них можна віднести і тенденції, які визначають макроекономічні процеси. У наукових роботах багатьох західних дослідників [28] піднімається питання про те, які макроекономічні показники впливають на обсяг ринку злиття та поглинання і на його динаміку. В Україні дослідження ринку злиття та поглинання фактично не проводяться. Проте праці закордонних дослідників дозволяють визначити основні тенденції вітчизняного ринку.

Згідно із Законом України «Про банки і банківську діяльність» реорганізація банку здійснюється добровільно, або примусово за рішенням НБУ.

За ініціативою проведення реорганізація поділяється на:

– примусову;

– обов'язкову;

– за власною ініціативою (за рішенням загальних зборів акціонерів банку).

Для кожної конкретної ситуації прийнятний специфічнй механізм та форми реорганізації, ступінь втручання в цей процес держави і НБУ, а це означає, що правомірно застосовувати як примусову реорганізацію, так і за власною ініціативою банку (якщо вона в кожному окремому випадку не суперечить інтересам держави).

Реорганізація комерційних банків, що перебувають у фінансовій скруті, також передбачає проведення примусової реорганізації за ініціативою Національного банку України (або Верховної Ради України, якщо реорганізуються державні банки).

Суб'єктами примусової реорганізації можуть бути як банки, що перебувають у загальному режимі діяльності, так і проблемні банки, які перебувають у режимі фінансового оздоровлення, або в стадії ліквідації.

Схему примусової реорганізації можна представлено на рис. 9.5.

За певних умов погіршення економічної ситуації в країні до банків доцільно застосувати обов'язкову реорганізацію. Метою проведення масової обов'язкової реорганізації шляхом приєднання, злиття є необхідність забезпечення високої концентрації банківського капіталу (створення великих банків, а не множини середніх і дрібних), що забезпечить вищу стійкість банків, можливість вирішення завдань глобального характеру, регіональних проблем, інвестиційно-виробничих програм, інтересів клієнтури.

Нами у ході дослідження визначено, що існує ще одна специфічна форма реорганізації - перетворення комерційного банку.

Спочатку така форма реорганізації була необхідна для юридичного оформлення зміни власника, що відбувалася, зокрема, при приватизації. Потім, виникла потреба у приведенні існуючих організаційно-правових форм юридичних осіб до вимог нового цивільного законодавства. Реорганізація у формі перетворення дозволяє усунути з цивільного обороту такі організаційно-правові форми, що не зуміли пристосуватися до нових економічних реалій.