Основні принципи системи фінансового моніторингу

В основі моніторингової діяльності лежать методологія і технологія моніторингу. Методологія моніторингу охоплює логічно послідовний, цілісний комплекс правил, регламентів і методів, що забезпечують раціональну і ефективну організацію діяльності суб’єкта моніторингу після здійснення спостереження, оцінки, аналізу, прогнозу стану і динаміки об’єкта спостереження. Під технологією моніторингу розуміють сукупність методично коректних засобів, способів і прийомів отримання (збору), обробки і використання інформації про об’єкт моніторингу [19].

Результатами моніторингу є інформація про наявність або відсутність

необхідності регулювання об’єкта та відповідно формування плану подальших дій в управлінні об’єктом, обрання стратегії його розвитку [14].

Фінансовий моніторинг виконує наступні функції:

• спостереження за встановленими плановими фінансовими показниками і нормативами – формує інформаційну базу, яка необхідна для подальшої моніторингової діяльності;

• оцінка ступеня відхилення фактичних показників фінансової ситуації від запланованих – дає можливість визначити реальний стан об’єкта моніторингу;

• діагностика виявлених відхилень – забезпечує основу для формування необхідних управлінських рішень для уникнення чи попередження серйозних погіршень фінансового стану об’єкта і суттєвого зниження темпів його розвитку;

• розробка оперативних рішень з нормалізації фінансової діяльності об’єкта моніторингу у відповідності до встановлених цілей і показників – дана функція визначає фінансовий моніторинг не тільки як інформаційно-аналітичний процес чи систему, а надає йому значущості і робить невід’ємним елементом системи управління об’єктом;

• коригування за необхідності окремих цілей і показників у зв’язку зі змінами зовнішнього фінансового середовища і внутрішніх умов здійснення діяльності – даний аспект розширює сферу застосування моніторингу, включаючи не тільки внутрішній стан, але й зовнішні фактори вплину на об’єкт моніторингу, позиціонуючи фінансовий моніторинг не лише як пошуковий та статичний інструмент, а як дієвий спосіб зміни не лише напряму діяльності об’єкта, а й загалом його структури та стратегії.

Специфіка завдань моніторингу робить необхідним формулювання принципів побудови системи моніторингу. Основними принципами системи фінансового моніторингу банківської сфери, що забезпечують її ефективне функціонування є:

• достовірність моніторингу – використання інформаційних даних і системи моніторингових показників (індикаторів), які найбільш повно і достовірно характеризують досліджуване явище;

• оперативність – орієнтація на скорочення термінів збору і обробки інформації з метою можливості прийняття екстремальних управлінських рішень,

якщо цього потребує ситуація;

• систематичність – здійснення моніторингу впродовж більш чи менш тривалого періоду з визначеними інтервалами збору інформації. Відносно стратегічного планування довготривалість моніторингу повинна перевищувати період, на який розроблена стратегія, оскільки в завдання моніторингу входить не тільки поточне спостереження і оцінка реалізації стратегії, але й також оцінка результативності досягнення стратегічних завдань і виявлення нових проблем стратегічного характеру;

• комплексність – одночасне відстеження динаміки показників, які характеризують різноманітні сторони розвитку (при цьому можливий як моніторинг кожного окремо взятого показника, так і зведення їх в інтегральний показник, який дозволяє судити про процес реалізації стратегії в цілому), незалежність і об’єктивність. Система моніторингу не повинна залежати від суб’єктивних факторів, серед яких можна розглядати політичні інтереси, оскільки в протилежному випадку не виконується вимога об’єктивності і достовірності;

• вірогідність й порівнянність інформації, що дає змогу забезпечити результати, наближені до реальних;

• імовірність помилок, що дозволяє відслідковувати помилки, що виникають у процесі оцінки або моделювання, а також у межах розробленої моделі оцінювати ризик можливої помилки та її наслідки, виробляти основні методи реагування на помилку;

• відповідність міжнародним стандартам [21].

• наукового обґрунтування і актуалізації застосованих в процесі моніторингу методик, що означає необхідність постійного удосконалення методичного забезпечення фінансового моніторингу;

• врахування регіональної специфіки банківських секторів (фінансовий моніторинг повинен проводитись як у банківській сфері загалом, так і в регіонах країни – регіональних банківських секторах з виявленням існуючих відмінностей);

• безперервності (збір і оцінка інформації повинні здійснюватись постійно, а не періодично);

• доступності висновків і результатів (необхідність розгляду і

обговорення документально зафіксованих висновків фінансового моніторингу всіма зацікавленими користувачами інформації щодо банківської системи) [15].

Таким чином, створення комплексної системи фінансового моніторингу дає позитивний імпульс для забезпечення стійкості та розвитку фінансово-кредитної сфери, підвищення її прозорості та відкритості та інформування учасників ринку щодо можливості впливу потенційних ризиків на їх стан.