Тема 7. Інноваційні технології в банківській діяльності Корпоративне управління в банківських установах

Для вітчизняних банків питання корпоративного управління набувають особливої актуальності в контексті входження іноземного капіталу та зростання рівня конкуренції.

В офіційних документах Організації з економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) корпоративне управління визначається як відносини між органами управління компанії, її акціонерами та іншими зацікавленими сторонами.

Досить часто корпоративним управлінням називають оперативне керівництво, але, на наш погляд, необхідно чітко розрізняти ці поняття. Функцією оперативного керівництва є ухвалення оперативних рішень і контроль за їх виконанням підлеглими співробітниками. Корпоративне управління знаходиться на більш високому рівні ухвалення рішень, які спрямовані на контроль діяльності менеджменту і забезпечення підзвітності. І лише у сфері стратегії й контролю ризиків функції оперативного керівництва й корпоративного управління перетинаються.

Найбільш повним вважаємо таке трактування: корпоративне управління — це система відносин, яка включає взаємини між керівництвом банку, радою директорів, акціонерами й іншими зацікавленими сторонами, контроль за діяльністю банку, процеси визначення цілей компанії і засобів їх досягнення, створення механізмів зацікавленості ради директорів та керівництва у досягненні поставлених цілей.

У банку виокремлюють внутрішню і зовнішню підсистеми корпоративного управління. Внутрішня підсистема складається з власне органів управління самого банку, а зовнішня підсистема складається з чотирьох груп, так званих «зацікавлених сторін», а саме: клієнтів і постачальників; регулятивних органів; інвесторів; суб’єктів, що впливають на репутацію банку. Найбільш впливовим групами є клієнти і регулятивні органи, наявність яких й визначає специфіку банківської галузі й поведінку регулятора банків.

Для кожної країни характерна своя власна модель корпоративного управління, риси якої обумовлені історичними факторами розвитку, економічними, правовими й соціальними особливостями. Моделі відрізняються за складом учасників корпоративних відносин, законодавчою базою, що регулює їхні взаємовідносини, вимогами до розкриття інформації тощо.

За загальними ознаками конкретного прояву названих та інших елементів моделі корпоративного управління прийнято розподіляти на

англо-американську, японську та німецьку (західноєвропейською).

Зважаючи на значну розпорошеність акціонерного капіталу та тенденцію до зростання кількості незалежних (не пов'язаних з корпорацією) акціонерів, що притаманні англо-американській моделі, її інколи називають аутсайдерською. Тобто, це - ринково орієнтована модель корпоративного управління, яка націлена на максимальне та пріоритетне задоволення інтересів акціонерів, в якій спостерігаються постійні тенденції до зростання кількості та частки інституційних інвесторів, з одночасним перебуванням значної частини цінних паперів у руках великої кількості індивідуальних інвесторів.

Аутсайдерська система управління передбачає досить велику розпорошеність акціонерного капіталу в руках значної кількості осіб. Прийняття рішень в управлінні корпорацією у більшості випадків залежить від менеджерів.

У свою чергу, японська та німецька моделі отримали назву

інсайдерських, де право власності та контроль над корпорацією перебувають у руках досить однорідних груп інсайдерів (осіб тим чи іншим способом пов'язаних з корпорацією). Відповідно, важливу роль в цій моделі відіграють взаємовідносини між її учасниками, а її основною проблемою є максимізація добробуту не лише акціонерів, а й трудового колективу, держави, загалом всіх учасників корпорації.

Тобто інсайдерська система управління передбачає, концентрацію власності в руках незначної кількості осіб, які володіють великими частками корпоративного капіталу. Переважна частина функцій управління здійснюється юридичними чи фізичними особами, органи управління корпоративним підприємством перебувають під їх прямим впливом. Часто інсайдери є одночасно акціонерами і менеджерами таких корпорацій

В Україні сформувалась змішана система корпоративного управління, проте з переважаючими аутсайдерськими рисами, що пов'язані з великою кількістю власників цінних паперів.