2. Умови психічного розвитку

Iснує дiалектичний взаємозв’язок зовнiшнiх i внутрiшнiх умов психiчного розвитку. Зовнiшнiми умовами є природа i суспiльство, необхіднi для iснування iндивiда, його життєдiяльностi, навчання i працi, для реалiзації можливостей розвитку. Вони завжди впливають на психічний роавиток через внуттршнi умови, якi є в самому iндивiдi. Вiд природи iндивiда, його потреб та iнших суб’єктивних умов залежить, що саме із зовнішнього, об’єктивного оточення для нього значуще, що впливає на нього i стає фактором його активностi та розвитку.

Зовнішнi i внутрiшнi умови розвитку дитини суперечливі. Вони не тiльки взаємопов’язанi, а й переходять одні в iншi. Вiдбувається інтерiоризацiя практичних, розумових, мовленнєвих дiй та моделей поведiнки, формується здатнiсть оперувати об’єктами в образах, думках, перетворювати їх мислено і водночас зовні виявляти ставлення до них, екстерiоризувати їх.

Спiввiдношення внутрiшнього i зовнiшнього змiнюється у процесi розвитку індивiда, набуває своїх специфiчних особливостей на рiзних його етапах. Так, внутрiшнi умови не впинно збагачуються через дiяльнiсть дитини.

Важливими умовами психiчного розвитку є спадковiсть i соціальне оточення.

Аналiзуючи данi вiкової психології, фiзiологiї, генетики, інших наук все бiльше прихильникiв знаходить твердження, що для розвитку особистості характерна не вiддiльна єднiсть природного, соцiального, психологiчного та духовного.

Отже, в розвитку людини генетичне не протиставляється соцiальному. Онтогенез людського органiзму визначається бiологічною спадковiстю.

Генотип — сукупiність усіх генiв органiзму, успадкованих ним від батьків.

Генотип:

• мiстить згорнуту iнформацiю про iсторичне минуле людини. (В ньому закрiплена тiлесна її органiзація, унiверсальнiсть руки, здатнiсть до прямої ходи i засвоєння мови. Це так звана консервативна спадковiсть.)

• несе iнформацiю про програму iндивiдуального розвитку, яка адаптується до специфiчних соцiальних умов життя.

• визнача анатомо-фiзіологiчну структуру, морфологічнi ознаки органiзму, що вiдрiзняють людину вiд тварин, будову нервової системи, стать, стадiї i темпи дозрiвания, ряд iндивідуальних (нейробiологiчних i функцiональних) особливостей, зокрема групу кровi, особливостi обмiну речовин, динамiчні властивостi нервових процесiв, деякi анатомiчнi та фiзичнi аномалiї, безумовно-рефлекторнi структури. Однiєю з прирородних передумов розвитку є задатки людини. Задатки це ще не готовi психiчн властивостi, а лише природнi потенцiї їх виникнення і розвитку. Вони реалiзуються в житті людини за допомогою створених суспiльством засоб. За вiдсутностi необхiдних умов задатки можуть не розвиватися.

• Iнiцiює стадії розвитку, зумовлює перiодичність виникнення чутливості до певних зовнiшнiх впливiв.

• зумовлює можливості, межі, але не визначає змiст психічного розвитку, який залежить від зовнішнiх умов та активностi дитини.

Співвiдношення мiж генотипом та оточенням може бути рiзне. Якщо дитина, успадкувавши певнi гени, живе у вiдповiдних умовах для розвитку здiбностей та нахилiв, то така вiдповiднiсть мiж генотипом та оточенням є пассивною. Бувають ситуацiї, за яких дитина сама активно шукає умови для розвитку своїх задаткiв. Загалом, значнi iндивiдуальнi відмiнностi в розвитку iнтелекту зумовленi спiввiдношенням генотипу, оточення та активності дитини.

Оточення дитини — це не стiльки предмети та явища природи, а передусiм люди, їхнi взаємини, створенi ними речі, знаряддя дiяльностi, мова, духовнi цiнностi. Але не все те, що оточує, є оточенням (ситуацiєю) її розвитку. На дитину впливають тільки тi аспекти зовнiшніх умов, з якими вона вступає в активний зв’язок, в яких вона дiє. Соцiальне оточення по-рiзному впливає на розвиток дитини. Цей вплив залежить вiд рiвня його культури, взаємин людей, освiти батькiв, їх уболiвання за становлення особистостi дитини. У зв’язку з цим в однiй сiм’ї часто виростають рiзнi дiти, хоч спадковiсть є близькою.