Лекція 5 Тема: Умови та суперечності психічного й особистісного розвитку людини

План

1.Психічний і особистісний розвиток людини.

2.Умови психічного розвитку.

3.Суперечності розвитку.

Література:

Вікова та педагогічна психологія: навчальний посібник/ В.М. Поліщук, - Вид. 3-тє, виправ. – Суми: Університетська книга, 2010. – 352 с. –

Вікова та педагогічна психологія: Навч. посібник./ О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З. В. Огороднійчук та ін. 2-ге видання. К.: Каравела, 2007. -400 с – 340-370 с.

Савчин М.В., Василенко  Л.П. Вікова психологія: Навч. посібник. – К.: Академвидав, 2007. – 360 с – 165-182с.

Ключові поняття:

Психіка, порiг чутливості, криза, вікова криза, криза першого року життя, криза трьох років , криза середини життя , криза тридцяти років, особистість, розвиток, генотип.

1. Психічний і особистісний розвиток людини

Психiка (грец. душевний) — функцiя мозку, сутнiсть якої полягає в активному вiдображеннi людиною об’єктивної реальностi та регулюваннi поведiнки й дiяльностi.

Психiка є надскладною iдеальною системою, якiй притаманні нестійкiсть, вiдкритiсть i нелiнiйнiсть. Структура цiєї системи вмiщує в собі різнi види психiчних явищ. Елементами її є локалiзовані процеси. Психiцi властиве своєрідне перекриття елементiв. Наприклад, не iснує межi між особистiстю і свідомістю.

Психіка є неврівноваженим, нестiйким утворенням, однак вона здатна спонтанно самоорганiзовуватися i саморозвиватися. Ця система може перебувати у бiльш чи менш стабільних станах. Ситуативна нестійкість психіки є умовою її динамiчного розвитку.

Для психiки людини характерна вiдкритiсть, вона постiйно перебуває у взаємозв’язках та взаємодії із зовнiшнім оточенням. Відкритiсть також означає наявність внутрішніх джерел психічної енергії, обмін цiєю енергiєю з оточенням (у мiж особистіснiй взаємодії. Нелiнiйнiсть психiки як системи виявляється у мiнливостi порогiв чутливостi до зовнішніх впливiв i самовпливiв. Порiг чутливостi – величина подразника, який викликає або змінює яскравість сприйняття, силу відчуття. Це означає, що у певнi моменти впливи значної сили не дають ефекту, i навпаки.

Психіка може розвиватися в рiзних напрямах, це означає, що у точках біфуркації відсутня жорстка визначенiсть; в реальній картинi психiчного та особистiсного розвитку дитини присутній момент випадковості, нестiйкості. Пiсля вибору одного iз можлиних шляхів розвитку знову вступає в силу звичний детермінізм i так триває до наступного моменту загострення суперечностей.

Психiка дитини i дорослої людини бiфуркує багато разін. Це зумовлене віковими кризами, критичними моментами в розвитку окремих психiчних функцiй чи властивостей (мислення, мотивації, навчання, характеру тощо), критичні моменти, які виникають ситуативно.

Слід зауважити, що психiці дитини, не можна нав’язати шляхи розвитку, а можна тiльки підтримувати тенденції її розвитку, керувати ним. При цьому нерiдко важлива не сила впливу, а правильна його організацiя, структура та момент дiї

Розвиток психiки є невiд’ємною складовою розвитку особистостi.

Особистість – духовна, соціально-психологічна iнстанція людини, функціями якої є виокремлення себе з оточення, самоспричинення внутрiшньої і зовнішньої активностi, самовираження та саморозвиток у цiлiсній життєдіяльності, активне переживання у часі і просторі своєї екзистенції.

Вiдповiдно до сучасних теорiй особистостi вершиною особистості і одночасно основою її є духовнiсть. Духовною є будь-яка дiяльнiсть, що зумовлює вдосконалення в людинi фiзичного, емоцiйного, iнтуїтивного, ментального, соцiального i вказує на життєвiсть внутрiшньої сили особистостi – внутрiшньої особи.

Психологiя розвитку особистостi передбачає вивчення внутрiшнього свiту людини, іі мотивiв, потреб, емоцiй. У дослiдженнях розвитку особистостi враховують сформованi етикою еталони, iдеали, аналiзують численнi перешкоди, небезпеки, якi пiдстерiгають її на шляху духовного i творчого зростання, знаходять шляхи та способи уникнення цих небезпек.

Основні концепції психічного і особистісного розвитку.

Розвиток – це безперервний процес, що виявляється в кількісних та якісних змінах людської особистості, тобто у збільшенні одних і зменшені інших її ознак.

Ідеалістичні концепції будуються на тому, що розвиток зумовлюється накопиченням кількісних змін, що відбуваються незалежно від зовнішніх впливів (спонтанно). Джерелом розвитку є саморух.

На ідеалістичній концепції базуються механістичні теорії:

• гештальт-психологія (К.Левін) розглядає поведінку людини як функцію особистості та найближчого їй середовища (єдність усіх особистісних та середовищних компонентів розуміється як життєвий або психологічний простір). Віковий розвиток повязаний передусім з розширенням життєвого простору особистості, кола її спілкування, групової належності тощо. (наприклад, підлітки повністю не належать ні до дитячого ні до дорослого світу, а це породжує внутрішні суперечності, специфічність поведінки).

• бiхевiористський (англ. — поведiнка) напрям, основним предметом психологiї вважали не свідомiсть, а поведiнку. Виключаючи психiчне (волю, розум, свідомiсть, почуття) з пояснення поведiнки людини, вони доводили, що її дiї заданi, запрограмованi й закрiпленi багаторазовим повторенням. Основним у розвитку дитини, на їх погляд, є научiння, тренування, завдяки чому вона навчасться ходити, розмовляти, діяти у звичайних умовах i переносити засвоєнi навички в iнші умови.

• необiхевiоризм. Якщо теоретики класичного бiхевiоризму наголошували на пiдкрiпленнi як необхiднiй умовi оволодiння, збережения та змiни поведiнки, то необiхевiористи стверджують, що опанувати поведiнку можна i шляхом спостереження за поведiнкою iнших. Новою поведiнкою дитина може оволодiти за вiдсутностi зовнiшнього пiдкрiплення. Наприклад, американський психолог Альберт Бандура (нар. 1925) виокремлює непряме позитивне i негативне пiдкрiплення, самопiдкрiплення. Стежачи за тим, як заохочують, iгнорують чи карають за поведiнку iнших людей, особистiсть опосередковано пiдкрiплює себе. Непряме позитивне пiдкрiплення наявне тодi, коли спостерiгач реалiзує у поведiнцi моделi, якi одержують схвалення; непряме негаливне пiдкрiплення — коли суб’єкт спостерiгає модель поведiнки, за яку карають iншого; самопiдкрiплення здiйснюється у формi самопохвали за успiхи та досягнення, самозаохочення.

Матеаріалістичні концепції вважають, що розвиток витікає з подолання діалектичних протеріч, які виникають в процесі кількісних накопичень та якісних змін у психофізичному стані. Джерело розвитку – життя дитини, конкретні та суперечливі умови, різноманітні взаємини дитини з навколишнім середовищем. На цих позиціях базуються концепції розвитку у вітчизняній психології, рух розвитку відбувається в боротьбі і суперечності, які постійно наростають в процесі самого життя та діяльності дитини. Таким чином, джерелом розвитку є умови життя, виховання, навчання, праця. (Г.Костюк)

Розвиток зумовлюється як біологічними так і соціальними факторами. З цьго погляду теорії поділяються на біологізаторські і соціологізаторські.

• Біологізаторські, вважають, що психологічні якості людини зумовлені успадкованими природними, біологічнимиособливостями:

• Психоаналітичний напрям (З. Фройд та iн.), рушiйною силою розвитку особистостi є її активнiсть. В основi такої активностi лежать бiологiчнi потреби, сексуальнi та iншi iнстинкти. Для новонародженого головне одержати задоволення, якому пiдпорядкована його поведiнка. Психiчне здоров’я дитини багато в чому залежить вiд того, наскiльки її Я здатне витримати обмеження, тобто долати незадоволення.

• Біогенетичний напрям (Ст.Холл) „закон рекапітуляції”, відповідно до якого індивідуальний розвиток (онтогенез) повторює найважливіші стадії еволюційного розвитку (філогенезу).

• Соціологізаторські, психолгічні якості людини зумовлені впливом незмінного культурного середовища.

• Когнитивна психологія (Ж. Піаже) увага зосереджується на розвитку пізнавальних процесів, а розвиток емоційно-мотиваційної сфери залишається в тіні. Головною особливiстю мислення дитини, прихованою iнтелектуальною позицiєю є его центризм (лат. еgo — я, сеntrum — центр) погляд на себе як на центр Всесвiту. Думка дитини розвивається від реалiзму до релятивiзму (лат.відносний).Спочатку дiти вiрять в iснування абсолютних iнстанцiй i абсолютних якостей. Пізнiше вони відкривають, що явища пов’язанi мiж собою, а оцiнки їх є відносними.