6. Ідеї вікової психології у сповідальній і автобіографічній літературі

Цінні відомості про психологію вікового розвитку людини містить сповідальна, автобіографічна література. її духовна і рефлексивна культура є для кожної людини зразком психологічної зверненості до себе. Наприклад, християнський теолог Августин (Аврелій) Блаженний (354—430), вважаючи сповідь способом духовного очищення, каяття і розвитку, щиро вів мову про свої дії, роздуми, переживання, шкідливі звички та негідні вчинки на різних етапах свого життя, особливо дитинства і юності.

“Сповідь” Ж.-Ж. Руссо пройнята прагненням до найглибшого проникнення в мотиви своїх нереалізованих і реалізованих дій, тонкощі спонтанних і добре обдуманих учинків. З перших її рядків Ж.-Ж. Руссо зобов'язується “показати своїм братам одну людину у всій правді її природи — і цією людиною буду Я. Я один. Я знаю своє серце і знаю людей. Я створений інакше, ніж хто-небудь із побачених мною; осмілюсь думати, що я не подібний ні на кого у світі. Якщо я не кращий за інших, то крайньою мірою не такий, як вони. Добре чи погано зробила природа, створивши форму, в яку мене відлила, про це можна судити, тільки прочитавши мою сповідь”. Він описує розвиток своїх відчуттів, мислення та уяви, нахилів і пристрасті до музики, аналізує вплив способу життя на становлення характеру, зокрема, доброти, любові до інших людей.

Автор поетико-філософської сповіді “Поезія і правда” німецький поет, природознавець, мислитель Йоганн-Вольфганг Гете (1749—1832) був переконаний, що пізнати себе можна “не шляхом спостереження за собою, а віддаючись справі. Спробуй виконати свій обов'язок, і відразу пізнаєш собі ціну”. На його думку, самопізнання є чинником розвитку людини.

Складний духовний світ дитини постає в автобіографічній трилогії російського письменника, філософа-мораліста Льва Толстого (1828—1910) “Дитинство. Отроцтво. Юність”. Звертаючись до дитинства, Л. Толстой писав: “Який час може бути кращим від того, коли дві кращі чесноти — невинна веселість і безмежна потреба любові — були єдиними спонуканнями в житті”. Водночас із розвитком самосвідомості герой трилогії Микола відкрив недосконалість людських стосунків, вступив у період духовних пошуків, кризи та самотності.

Філософське осмислення індивідуального життя людини на різних етапах репрезентує книга російського філософа Миколи Бердяева (1874—1948) “Самопізнання”, в якій автор розкриває рефлексію, особливості пошуку сенсу життя, особистісні колізії, конфлікти, суперечності.

Неабиякий інтерес для вікової психології становлять автобіографічні твори українських письменників Т. Шевченка, І. Франка, М. Коцюбинського, Лесі Українки, Ю. Смолича, Є. Маланюка М. Стельмаха, Г. Тютюнника та ін., у яких розкрито особливості переживань, роздумів і поведінки їхніх авторів у різні вікові періоди. Не менш важливими щодо цього є твори історико-біографічного жанру французьких прозаїків Стендаля (1783—1842), Андре Моруа (1885—1967), українсько-російського історика Євгена Тарле (1875—1955) та ін.

Професійні психологи теж публікували свої автобіографії. Цікавою у цьому плані є книга швейцарського психіатра, психолога і філософа Карла-Густава Юнга (1875— 1961) “Спогади, сновидіння, роздуми”. На думку її автора, життя людини є досить нестрогим експериментом, багатоаспектним феноменом. В індивідуальному плані воно пекучіше, менше задоволене і водночас чудесніше, ніж усе інше, що існує та розвивається. Індивідуальне життя К.-Г. Юнг порівнює з рослиною, яка росте зі свого кореневища, її справжні перетворення невидимі, приховані, а те, що з'являється на поверхні, зберігається лише протягом одного літа і зникає, як ефемерний привид. Тому варті уваги лише неперехідні події життя. Внутрішній світ людини виявляється у мріях, снах і зовнішніх подіях, які складають її життєвий шлях.

Важливим джерелом фактів для вікової психології є щоденники батьків про розвиток дитини, які дають змогу простежити всі найважливіші біологічні та психологічні явища, що в ній відбуваються. Як відомо, історія розвитку особистості забезпечує розуміння її у зрілому віці, оскільки якості, які виявляє зріла людина, закорінені у ранніх враженнях, умовах її розвитку. Систематичний щоденник дає відносно вичерпну історію розвитку дитини. Однак нерідко конкретні факти затьмарюються турботами і переживаннями батьків, які зумовлюють перерви у фіксації спостережень, їх неповноту, неточність, а іноді й відмову від ведення щоденника. Відомі опубліковані щоденники Є. Станцинської про історію розвитку дитини від народження до семи років, В. Рибнікова-Щилова, щоденник матері, написаний професійними психологами Наталією Менчинською (1905—1984) та Валерією Мухіною (нар. 1944).

Непересічну цінність мають і дитячі сповідальні щоденники, які зсередини висвітлюють різноманітні психічні проблеми особистості, її взаємодії зі світом однолітків і дорослих.

Усе це разом з експериментальними спостереженнями, дослідженнями, теоретичним осягненням нагромадженого матеріалу і концептуальної проблематики дає змогу віковій психології у різних вимірах побачити суть психічного життя і психічного розвитку особистості на всіх її вікових етапах.

Термінологічний словник з теми:

«Виникнення і розвиток вікової психології»

Моральність – це виявлення вільної волі, внутрішня установка особистості, яка ґрунтується на особливих принципах, нормах та ідеях.

Моральне виховання — це цілеспрямований процес організації та стимулювання різнобічної діяльності учнів, їх спілкування, спрямований на оволодівання школярами моральною культурою, яка визначає ставлення школярів до навколишнього світу.

Свідомість - це відображення у психіці людини ідеальних образів дійсності, своєї діяльності, самої себе.

Розвиток — це специфічний процес зміни, результатом якого є виникнення якісно нового, поступальний процес сходження від нижчого до вищого, від простого до складного.

Вік — відносно замкнутий цикл розвитку людини, який має свою структуру та динаміку.

Психіка (грец. psychikos — душевний) — функція мозку, сутність якої полягає в активному відображенні людиною об'єктивної реальності та регулюванні поведінки й діяльності.

Мислення — це психічний процес відображення об'єктивної реальності, який є вищим ступенем людською пізнання.

Рефле́кс — автоматична цілісна стереотипна реакція організму на певний подразник, на зміни зовнішнього середовища або внутрішнього стану, яка здійснюється при обов'язковій участі центральної нервової системи.

Індивідуальність — неповторне, унікальне поєднання особливостей і рис людини, що зумовлює її несхожість на інших людей.

Фактори психічного розвитку - обов'язкові та незмінні чинники розвитку психіки, загальні для всіх індивідів.

Здібності — індивідуально стійкі психічні властивості людини, що визначають її успіхи в різних видах діяльності.

Педологія (грец. pais — дитина і logos — учення) — наука про дітей, яка охоплює результати досліджень різних наукових дисциплін (психології, анатомії, фізіології й педагогіки), що вивчають розвиток людини.

Теорія рекапітуляції (лат. ге — означає повторну дію і capitulum — глава, відділ) — система уявлень, за якою розвиток індивіда схематично відтворює та повторює історію людського роду, виявляючись у генетично запрограмованій послідовній зміні спадково зумовлених форм поведінки, почуттів і соціальних інстинктів.

Психологія — це наука про психічні процеси, які являють собою відображення в мозку навколишньої дійсності.

Дитяча психологія (грец. psyche - душа і logos - слово, вчення) - галузь психологічної науки, яка вивчає факти і закономірності психічного розвитку дитини на різних вікових етапах, а також закономірності переходу від одного вікового етапу до іншого.

Духовність – це стрижень, фундамент внутрішнього світу людини.

Трансценденція - філософське поняття, яке означає існування назовні, поза чимось, особливо існування предмета пізнання поза розумом, який пізнає, або абсолютного буття поза дійсністю.

Соціаліза́ція — комплексний процес засвоєння індивідом певної системи знань, норм і цінностей, які дозволяють йому бути повноправним членом суспільства.

Вік — відносно замкнутий цикл розвитку людини, який має свою структуру та динаміку.

Вікова психологія — галузь психологічної науки, яка вивчає особливості психічного та особистісного розвитку людини на різних етапах її життя.