Лекція 4 Тема: Виникнення і розвиток вікової психології

План

1.Зародження та розвиток знань з вікової психології у давньому світі, у середньовіччі та в епоху Відродження

2.Ідеї вікової психології в епоху Просвітництва

3.Становлення вікової психології у ХІХ – на початку ХХ століття

4.Загальні тенденції розвитку вікової психології у другій половині ХХ – на початку ХХІ століття

5.Виникнення і розвиток вікової психології в Україні

6.Ідеї вікової психології у сповідальній і автобіографічній літературі

Література:

Вікова та педагогічна психологія: навчальний посібник/ В.М. Поліщук, - Вид. 3-тє, виправ. – Суми: Університетська книга, 2010. – 352 с. –

Вікова та педагогічна психологія: Навч. посібник./ О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З. В. Огороднійчук та ін. 2-ге видання. К.: Каравела, 2007. -400 с – 340-370 с.

Савчин М.В., Василенко  Л.П. Вікова психологія: Навч. посібник. – К.: Академвидав, 2007. – 360 с – 165-182с.

Ключові поняття:

Моральність, моральне виховання, свідомість, вік, психіка, мислення, рефлекс, індивідуальність, фактори психічного розвитку, здібності, педологія, теорія рекапітуляції, дитяча психологія, психологія, духовність, трансценденція, соціалізація, вікова психологія, вік

1.Зародження та розвиток знань з вікової психології у давньому світі, у середньовіччі та в епоху Відродження

У давньому свiтi загальнопсихологiчнi знання розвивалися в лонi фiлософії.

Гераклiт першим зауважив вiдмiнностi мiж душею дорослої людини i дитини, оскiльки, на його погляд, з часом душа стає „сухiшою i гарячiшою”. „Вологiсть” душi зумовлює ії пiзнавальнi здiбностi. „Сухе сяйво — душа мудрiша i найкраща», — стверджував вiн. Дитина, у якій «вологiша» душа, мислить гiрше, нiж доросла людина.

Демокрiт доводив, що моральнi принципи не даються вiд народження, а є результатом виховання, тому люди стають вихованими завдяки вправлянню, а не природi. Виховання, на його думку, повинне навчити людину добре думати, добре говорити i добре працювати.

Сократ пов’язував розвиток моральностi людини з її поведiнкою. Насамперед потрiбно навчити людей бачити вiдмiнностi мiж добрим і поганим, а потiм оцiнювати їхню поведiнку. Пiзнавши цю вiдмiннiсть, людина починає пiзнавати себе. З часом Сократ почав вважати центром пiзнавального iнтересу не навколишню дiйснiсть, а людину, проголосивши: «Пiзнай самого себе», орiєнтуючи людину на аналiз учинкiв і ставлення до них, моральнi оцiнки і норми людської поведiнки в рiзних життєвих ситуацiях.

Платон вважав, що душа складається з трьох частин, якi конфлiктують мiж собою: душi, що жадає; ро-зумної душi та пристрасного духу. Душа, що жадає, і пристрастний дух повиннi пiдкорятися душi розумній, здатнiй зробити поведiнку людини моральною. Платон вказував на зв’язок душi і тiла, на необхiднiсть розви-вати їх у рiвновазi, так, щоб мiж ними була гармонiя. Вiн висунув iдею саморозвитку особистості, зва-жаючи, що «людина володiє силою справжнього внутрiшнього впливу на себе та на свої здiбностi

Погляди Платона на душу заперечував Арiстотель, стверджуючи, що «душу вiд тiла вiдокремити не можна. Душа, за його переконаннями, є способом органiзацiї живого тiла, дії якого мають доцiльний характер. Розглядав тiло та його здiбностi як доцiльно дiючу систему. Вiн перший в iсторiї европейської цивiлiзацiї зая-вив про необхiднiсть виховання i доцiльнiсть спiввiднесення його методiв з рiвнем психiчного розвитку дитини, запропонував перiодизацiю дитинства (до 7 рокiв, вiд 7 до 14 i вiд 14 до 21 року). Кожному iз цих перiодiв ад-ресувалася певна система виховання. Наприклад, у дошкiльному вiцi найважливiшим є режим дня, правильне харчування, гiгiєна. У перiод вiд 7 до 14 рокiв необхiдно розвивати рухи (з допомогою гiмнастичних вправ), вiдчуття, пам’ять, прагнення. Моральне виховання повинне грунтуватися на вправляннi в моральних вчинках.

Антична думка висловлювала й намагалася обгрунтувати важливi для вiкової психологiї iдеї, що стосувалися змiсту душевного розвитку, вiдмінностей душевних якостей дитини, юнака і дорослого, чинникiв психiчного розвитку, онтогенетичних етапiв розвитку психічних функцiй, а також саморозвитку людини.

Ускладнення соціального, економічного життя, яке відбувалося в середніх віках потребувало нових умiнь і можливостей людини, що привертало філософську, наукову думку до різноманiтних особливостей і буття, в тому числі психічного, у різні вікові періоди. Усi тодiшнi старання у галузi психології були спрямованi здебiльшого на поліпшення процесу навчання, задля оптимiзацiї якого здiйснювалися дослідження психiчного розвитку дитини. Виступаючи проти схоластики і зубріння, що гальмували розвиток творчої та пізнавальної активностi дiтей, знижували їхнiй iнтерес до навчання, тогочасні вчені прагнули узгодити методи навчання з психiчними можливостями учнiв. Однак, закликаючи наслiдувати природу, вони орієнтувалися не на внутрiшнiй свiт дітей, іхні психічнi особливості, а на навколишній свiт, де вiдбувається перехiд вiд простої, низькоорганiзованої матерії до складних високоорганізованих істот.Цiнним у такому механістичному пiдходi було те, що, аналiзуючи етапи розвитку природи, вченi дiйшли висновку про наявність відповідних етапiв у психічному розвитку особистостi.

Ф. Аквiнський розглядав свiдомість як замкнуту систему, з якоъ немає виходу ні до організму, ні до зовнішнього світу.

Авіценна він одним із перших вивчав зв’язок між фізіологічним розвитком організму та його психiчними особливостями у різнi вікові періоди, надаючи при цьому важливого значення вихованню. Саме завдяки вихованню здійснєсться вплив психічного на стійку структуру організму. Фізiологiчна психологiя Ібн Сiни включала iдею про можливiсть керувати процесами в органiзмi й навiть надавати їм стiйкостi, впливаючи на його почуттєве, афективне життя. Ідея взаємозв’язку психiчного і фiзiологiчного (не тiльки залежнiсть психiки вiд тiлесних станiв, а i її здатнiсть iстотно впливати на них при афектах, психiчних травмах, функціонуваннi уяви) визріла на основi великого медичного досвiду Iбн Сiни.

У книзi «Похвала Глухості» (1509) Е. Роттердамський наголошував на ролі безглуздостi, глупоти у розвитку мислення i поведiнки людини. Самообман є формою iснування і розвитку свiдомостi. Кожна людина будує свою модель дiйсностi, вірить у цю модель i готова віддати за неї життя. Маска, самообман це форма поведiнки, що виникла на основi безглуздостi і є її основою.

Е.Роттердамський розглядав безглуздiсть залежно від вiку людини, порівнював дитинство зi старiстю i проводив мiж ними аналогiю. На його думку, кожен вiк таїть у собi негативний аспект, і саме тому відбувається перехід від одного віку до iншого. Чим старша людина, тим вона ближча до дитини, i, нарештi, стаючи схожою на немовля, не відчуваючи огиди до життя, залишає свiт.