3. Вітчизняні концепції діяльнісного підходу до психічного розвитку дитини

Концепція діяльнісного підхолу до психічного розвитку особистості.

Усі західні психологі умовами розвтку вважали або спадковість, або середовище. Згід-но з Вигодським середовище по відношенню до вищих психічних функцій виступає як джерело розвитку. Усi вищi психiчнi функцiї людини, за твердженням Л. Виготського, генетично по-в’язанi з її соцiальними відносинами. Ідеться про те, що вищi психiчнi функцiї спочатку вини-кають у стосунках мiж людьми i тільки потiм стають психiчними (внутрiшнiми) функцiями дитини.

Л. Виготський виходив їз твердження про визначальну роль працi в пристосуванні людини до природи i природних сил. Праця, виробництво знарядь праці змінюють тип поведiнки людини, зумовлюють формування відминностi вiд тварини, яка полягає в опосередкованостi її діяльності, оскiльки між людиною і предметом праці є знаряддя праці. Опосередкованість притаманна і процесу внутрiшньої (психічної) діяльності, адже людина в своій внутрішній діяльності користується знаками (словом, цифрою, символом, нотою тощо) подібно до того, як у зовнішній практици вона використовує знаряддя праці.

За функцiєю подiбність між знаряддями і знаком полягає в тому, що вони надають діяльності опосередкованого характеру. Відмінність мiж ними виявляється в їх різній спрямованості (знаряддя праці спрямоване назовнi, а знак спрямований всередину). Використання знаків, перехід до опосередкованої діяльності перебудовують психiчну діяльність людини, природне функціонування її органів, сприяють розширенню можливостей психічної активності особистості. За Виготським рушийною силою психічного розвитку навчання. Л. Виготський обгрунтовав поняття «зона найближчого розвитку». „Навчання тоді добре, коли випереджає розвиток.”

Вже наприкінці 30-х років ідеї Л.Виготського розвинули його послiдовники з Харківської школи А.М.Лєонтьєв, А.В.Запорожец, П.І.Зинченко, П.Я.Гапьперін, Л.І.Бажович та др., що дозво-лили сформулювати тезіс про значення діяльності в розвитку дитини.

В 50-тi роки ХХ ст. Гальперiн (1902—1988) сформульовав теорiю поетапного формування розумових дiй. Вiдповiдно до неї засвоєння дитиною знань вiдбувається в про цесi дiяльностi, в результатi виконання нею певних дiй, внаслiдок чого вона вчиться думати.

Спираючись на принцип єдностi свідомостi та дiяльностi, було з’ясовано, що засвоєння розумових дiй охоплює такi етапи:

— формування спонук (мотивiв, смислiв) до засвосння дії;

— представлення схем, орієнтирів та вказівок щодо виконання нової дії, уточнення, перевiрка рiвня їх усвiдомлення;

— формування дії в матерiальній (матерiалiзованiй) формі на основі образів і схем. Наприклад, при засвоєннi лiчби спочатку дитина лiчить конкретні предмети;

— символічне здійснення дії засобами мови (спiлкувания дитини і дорослого). На цьому етапi немає необхідностi виконання дії у матеріальнiй формі й використання орієнтувальної схеми;

— виконання дії в зовнішньому мовленні (вголос). Така дiя не потребує прямої підтримки дорослого. На цьому етапi поступово зникає звуковий супровід дії. Дитина все рідше вимовляє фрази („Якщо я маю два яблука і мені дадуть ще два, то я буду мати чотири яблука”);

— розгортання дії у внутрiшньому плані. Фактично мовленнєвий процес «виходить» зі свідомості, а залишається в ній тільки остаточний результат. На запитання «Скiльки буде два плюс два?», дитина автоматично відпо вiдає: «Чотири». Тобто, засвоївши дiю додавання, вона вже не має необхiдностi уявляти собi конкретнi предмети, образи тощо.

У такий спосiб формуються i складнiшi iнтелектуальнi дії, словесно-логiчний компонент iнтелекту загалом.

Теорiя iгрової дiяльностi та її впливу на психiчний i особистiсний розвиток дитини, який сформулювали Д.Ельконiн (1895—1983) та А.Усова (1911—1986). У своїх дослiдженнях вони розглянули своєрiднiсть iгрової дiяльностi, основнi етапи її становления, формування iгрових дiй, умови виникнення i розвитку сюжетної гри, перехiд рольових iгор у груповi, з’ясували значения гри як рушiйної сили розвитку дитини. Багато уваги придiлили дослiдженню ролi дитячих груп у становленнi особистостi, результатом якого стало твердження, що клас, у життя якого включаються школярi, не впливає безпосередньо на становлення їхнiх особистiстних якостей. Цей вплив залежить вiд функцiй, якi виконує учень у груповiй навчальнiй дiяльностi, суспiльно корисній працi, вiд реалiзацй його прагнення до самоствердження. Найефективнiшим чинником розвитку є новi потреби, iнтереси, прагнення, самооцiнка особистостi тощо.

Термінологічний словник з теми:

«Напрями, концепції, теорії вікової психології»

Філогенез — процес виникнення і розвитку (еволюції) психіки і поведінки тварин, а також виникнення і розвиток свідомості в ході історії людства.

Онтогенез - це індивідуальний розвиток.

Розвиток — це специфічний процес зміни, результатом якого є виникнення якісно нового, поступальний процес сходження від нижчого до вищого, від простого до складного.

Психічний розвиток — Це розвиток психічних процесів. Говорячи про психічний розвиток, зазвичай в першу чергу мають на увазі пізнавальні процеси: відчуття, сприйняття, уявлення, уява, мислення, мова, увага, пам’ять.

Зона найближчого розвитку — це відстань між рівнем актуального (що дитина може зробити сама) і потенційного (що дитина може зробити за допомогою дородового розвитку дитини.