Правила жестикуляції

• Жести повинні бути мимовільними, їх треба здійснювати при нагальній потребі.

• Жестикуляція не повинна бути безперервною, не всі фрази потребують “підтримки” жестами.

• Треба управляти жестами, вони не повинні бути надто інтенсивними, не повинні запізнюватися, відставати від слів або значно випереджати їх.

• Жестикулюючи, варто використовувати різні жести, не зловживати одним і тим же жестом.

• Жести повинні відповідати своєму призначенню, їхня кількість та інтенсивність повинні відповідати особливостям мови й аудиторії.

• Оволодіння жестами потребує певного тренування, “технічного доведення” [97, 155- 156].

Розуміння жестів таке ж важливе, як і розуміння мови. Правильна (адекватна) інтерпретація жестів дозволяє точніше розуміти позицію співрозмовника. Читаючи жести, ми здійснюємо зворотний зв’язок, який відіграє значну роль у комунікаційному процесі. “Безсловесний” зворотний зв’язок може попередити нас, що потрібно змінити поведінку, припинити контакт або зробити щось інше, щоб досягти потрібного результату.

Потрібно мати на увазі й такий факт, на який звертають увагу спеціалісти з невербальних комунікацій: жести можуть за своїм значенням розходитися з вербальною інформацією, з тим, що людина говорить. Проте жести майже завжди бувають правдивішими. Дослідники зокрема зазначають, що подібне можна спостерігати під час політичних кампаній. Один політик, говорячи: “Я щиро прагну до діалогу з молоддю”, потрясає вказівним пальцем, а потім і кулаком перед своїми слухачами. Інший же запевняє аудиторію у своєму теплому, гуманному підході й супроводжує це короткими, жорсткими каратистськими ударами долоні по трибуні” [76, 4].

Цей факт свідчить про необхідність усвідомлення жестів і надання особливого значення жестикуляції. Відомий теоретик риторики А.Ф.Коні підкреслював: “Жести оживляють мову, проте ними користуватися треба обережно. Виразний жест (піднесена рука, стиснутий кулак, різкий та швидкий рух тощо) повинен відповідати смислу та значенню фрази чи окремого слова (тут жест діє поряд із тоном, подвоює силу мови). Надто часті одноманітні, метушливі, різкі рухи рук неприємні, приїдаються, набридають і дратують.” [12, 47-48].

Види жестів

Залежно від функціональних особливостей розрізняють декілька видів жестів.

Описові жести дозволяють отримати про предмет або явище більш точне уявлення. Їх використовують у випадках, коли "не вистачає слів" (причини цього можуть бути різними – недостатні знання, невпевненість, підвищена емоційність, бажання зробити опис більш наочним і зрозумілим. Спробуйте дати визначення гвинтової драбини. Відчуваєте, як рука сама піднімається, щоб показати цю “гвинтову” драбину?

Вказівні жести потрібні для того, щоб виділити щось (“відкрий те вікно”), показати його місце (“там краще знають”), черговість тощо. Ці жести виконуються кивком голови, рукою, ногою, поворотом тіла. Вони можуть мати умовний характер (“він у мене тут сидить”, “у нього тут не вистачає”). У конкретних ситуаціях вони можуть по-різному розшифровуватися (коли людина показує на годинник, це може означати – “Котра зараз година?”, “уже закінчується відведений час”, “пора йти” тощо).

Виразний жест (піднесена рука, затиснутий кулак, різкий та швидкий рух тощо) повинні відповідати смислу та значенню фрази чи окремого слова (у цьому випадку жест діє поряд з тоном, подвоює силу мови). Надто часті одноманітні, метушливі, різкі рухи рук неприємні, набридають і дратують.

Емоційні жести передають різні почуття – радість (оплески), байдужість (помах рукою), здивування (розведення двома руками), незадоволення (похитування головою), засмучення (опущена голова), сумнів і незнання (знизування плечима) і так далі. Деякі з емоційних жестів настільки часто повторюються і відомі всім, що на їх основі навіть виникли стійкі словосполучення – “бити себе в груди”, “стукати кулаком по столу”, “розводити руками”, “вдарити себе по лобі” тощо.

Ритмічні жести спрямовані на те, щоб підкреслити логічний наголос, прискорення мови.

Символічні жести – це умовні жести, які символізують певні почуття або ставлення, замінюють вербальні комунікації. Наприклад, поклін глядачам – символ вдячності за оплески; затиснуті руки, що торкаються грудей, – символ сердечного ставлення, любові актора до глядачів, ще з часів давнього Риму він відомий як жест чесності, відкритості; піднесена догори рука – символ привітання; усім відомий "поцілунок рукою" означає – я вас люблю. Перераховані символічні жести ми використовуємо часто свідомо, знаючи, що вони означають, і саме це хочемо висловити.

У той же час існують символічні жести, які характеризують типові ситуації, їх ми використовуємо, не усвідомлюючи їх смислу. Зазначають: “Тіло людини виражає, хто вона, якою є нині. Бадьорою чи втомленою, натхненною або такою, що нудьгує, веселою або сумною, наповнена благодушністю, яка притягує, або запереченням, що відштовхує. Ми вибухаємо реготом або плачемо від горя, підстрибуємо від задоволення, тремтимо від гніву, який стримуємо, червоніємо від сорому, посміхаємося від тихої радості. Усе це відбувається мимовільно, незалежно від того, чи знаємо ми та чи хочемо цього, усі ці почуття приводять у рух наше тіло аж до останньої клітини... Це – природно, що ми судимо про людей за їхніми тілесними проявами... Проте джерел цієї інформації ми звичайно не усвідомлюємо. Ми не тільки не усвідомлюємо наших тілесних проявів, але майже або зовсім не можемо їх змінити. Коли ми пробуємо це зробити, зникає спонтанність, і спостерігач, який хоча б трошки розуміється на цьому, тут же зауважить надуманість і неприродність поведінки” [76, 38].

Відкритість проявляється, наприклад, у розстебнутій куртці. Така поведінка спостерігається навіть у тварин. Психолог Л.Сміт вирішив перевірити, чи справді, коли одна з тварин лягає на спину і підставляє противнику живіт (аналогічно людському – “розстебнути куртку”), інша її не буде чіпати. Він ліг і підставив свій живіт молодому вовкові, що погрозливо рухався до вченого. “Вовк помацав мій живіт зубами в типово собачих ласках і не вкусив, проте я був наляканий майже до смерті”, – розказував науковець [76, 38].

Захисний жест – це схрещені на грудях руки, коли вони стискують одна одну. Затиснуті кулаки при цьому свідчать про посилену захисну позицію.

Працівникові служби зв’язків з громадськістю потрібно “читати” жести, які свідчать про довіру або недовіру, увагу чи неувагу аудиторії. Ось як фахівці радять інтерпретувати деякі жести, що виражають названі та інші реакції.

Постукування по столу або підлозі, клацання ковпачком авторучки – це жести занепокоєння, які свідчать про втрату уваги до того, що говориться.

Голова на руці (долоні), очі напівзакриті – людина нудьгує, втрачає увагу до співрозмовника або лектора.

Машинально малює на папірці фігури, лінії – цікавість людини до інформації втрачається, процес комунікації під загрозою.

Нахил голови набік – зацікавленість.

Американські психологи зазначають: “На наших семінарах, якщо голови більшості слухачів не схилені вбік, ми знаємо, що групі нецікаво на занятті. Про це особливо корисно пам’ятати тим, хто хоче передати максимум інформації за мінімум часу. Коли слухачі “втрачають думку”, їхні голови випрямляються, плечі піднімаються, потім нахиляються, погляд починає блукати по стелі, стінах, інших людях, і, нарешті, тіло приймає позу, що свідчить про бажання вийти з приміщення. У цьому випадку лектор повинен зрозуміти, що йому невербально передають: “Досить” [76, 13].

Національні жести – це жести, які мають національний характер, тобто пов’язані з певними етнічними або національними спільнотами, їхніми традиціями, звичками, специфікою куль-турних цінностей. Вони, як правило, стосуються привітань, прощань, стверджень, запитань. Наведемо приклади деяких жестів національного характеру: в Австралії, Новій Зеландії, Великобританії два розведених пальці (вказівний і середній) і долоня, повернута від себе, означають перемогу (знак перемоги). Але якщо долоню повернути до себе, то жест означатиме “А йди ти далі”. Жителі Європи сприймають цей жест незалежно від положення долоні, як знак перемоги [12, 52].

Наслідувальні жести – жести інших людей, які копіюються повністю або частково (штрихами). Існує думка, що в такому випадку варто говорити не про особливий вид жестів, а про елементи творчої акторської гри, театралізації виступу.

Залежно від особливостей людини жести можуть бути дуже різними Є люди, котрі не можуть обходитися без жестів, у них вони природні, іншим же жести невластиві.

Оптико-кінетична знакова система, як відзначалося, містить у собі не лише жестикуляцію, але й міміку.

☺

Міміка – моторика обличчя, простіше сказати – вираз обличчя, який є головним показником почуттів того, хто говорить. “Ніде стільки не відображаються почуття душі, як у рисах обличчя і поглядах найблагороднішої частини нашого тіла. Ніяка наука не дає вогню очам і живого рум’янцю ланітам, якщо холодна душа дрімає в ораторові... Рухи тіла оратора завжди бувають у таємній згоді з почуттям душі, з прагненням волі, з вираженням голосу”. [12, 46].

Міміка виконує головним чином функцію показника почуттів того, хто говорить. Вважається, що найбільш важливими мімічними явищами є зморшки на лобі, очі (ступінь відкритості, направлення погляду, переведення погляду), ніс, рот, посадка голови, ступінь рухливості міміки. Зморшки на лобі бувають горизонтальними і вертикальними, вони тісно пов’язані з активністю очей і в основному ними визначаються.

Горизонтальні зморшки утворюються при максимальному розкритті очей – при здивуванні, безпорадності, зарозумілості, гордовитості, пихатості, можуть бути пов’язані з переляком, недовірою.

Вертикальні зморшки деякі спеціалісти називають “вольовими зморшками” або “зморшками концентрації”. Вони можуть виникати у випадку зосередженого роздуму, виконання важкої фізичної роботи, рішучості, готовності до боротьби (супроводжуються сильною напругою, стиснутим ротом), збудження, що вимагає дій, гніву, злості, лютості, переборювання внутрішнього конфлікту, у деяких інших випадках.

Коли одночасно вертикальні та горизонтальні зморшки переходять одна в одну, їх називають “зморшками потреби”. Лоб виглядає як безладно зораний: це явна ознака якоїсь внут-рішньої потреби, страждань, безпорадності. Вони спостерігаються у безладних натур, у людей, що страждають (душевне горе, нестаток, турбота в меланхоліків, у розумово неповноцінних).