Класифікація джерел інформації про фірми за н.Кониною

Джерела інформації	Приклади певного джерела інформації
Особова (неформалізована) інформація	Ділові контакти, переговори, зустрічі з представниками фірм, журналістами, представниками влади, консультантами та аналітиками, споживачами тощо
Інформація, що друкується самими фірмами	Звіти про роботу організацій та установ, проспекти, інформаційно-рекламні матеріали, каталоги
Преса, що друкує спеціалізовану ін- формацію про фірми	Періодичні видання, що належать фірмам, економічні (спеціалізовані) журнали
Довідники про фірми	Довідники про конкретні фірми, що видаються інформаційно-довідниковими агентствами чи спеціалізованими видавництвами, а також довідники про довідники та інші джерела інформації
Інформація про фірми, надана спеціалізованими банками даних	Бази даних, з яких можна отримати інформацію за допомогою модему, на компакт-дисках, факсом, шляхом участі в інформаційних конференціях і форумах
Інформація про фірми, надана спеціалізованими організаціями	Інформація, що збирається й обробляється кредитно-довідковими бюро, консультаційними фірмами, банками, спілками підприємців, торговими палатами, державними установами
Інформація про фірми, надана організаціями системи ООН	Досьє на фірми, що створюються, як правило, економічними організаціями ООН (ЮНІДО, ПРООН тощо)

Американські вчені Мангейм та Річ основними джерелами інформації вважають

• статистичні видання та матеріали, до яких дослідники відносять не лише довідники та статистичні щорічники, а й публікації відповідного змісту в періодичних виданнях – газетах, журналах;

• наукові видання (монографічну літературу, статті та іншу наукову продукцію);

• правові видання (закони, постанови, укази, розпорядження, рекомендації та коментарі до них);

• документи організацій та установ (статути, положення, накази, особисті документи працівників, управлінську документацію, що надсилається керівними структурами);

• тексти доповідей керівників (на нарадах, зборах, конференціях, у пресі тощо);

• видання інформаційно-рекламного характеру (реклами, рекламні проспекти, інформаційні листи, каталоги тощо);

• матеріали соціологічних досліджень, надруковані в пресі, монографічній літературі, спеціальних виданнях соціологічних служб;

• інформаційні видання, до яких учені відносять газети та журнали;

• радіо- та телепередачі;

• кіно- та фотодокументи;

• комп’ютерні бази даних;

• особисті документи.

Розглядаючи питання щодо джерел інформації, які застосовуються у ПР-діяльності, варто зазначити, що тут, як ніде, важливим джерелом інформації є людина, її поведінка та зовнішній вигляд. На думку Д.Честара, спілкуючись з людьми, ми можемо отримати важливу й різноманітну інформацію, дивлячись на те, як людина виглядає, як поводить себе, як говорить, як пише. Він радить звертати увагу, перш за все, на такі аспекти людської поведінки:

Який вигляд має людина: як вона одягається; як доглядає за собою; яка її особиста гігієна; що вона вибирає і скільки це коштує; у якому стані утримує свій одяг; яку обирає зачіску, окуляри, ювелірні прикраси;

як людина поводить себе: на роботі; під час сніданку; проходячи по коридору; на зборах; коли спілкується з іншими людьми; її манери, як тримається, її самооцінка; як реагує на дії інших людей;

як говорить: з іншими людьми; наодинці з кимось (сам на сам з кимось); звертаючись до групи людей, маленької чи великої; на зборах, на урочистій зустрічі;

як пише: службові записки, листи, доповіді, статті, заповнює анкети.

Учений зазначає: “Ви вже багато разів давали і ще будете давати певну інформацію про себе тим одягом, котрий ви носите, тим, як ви його носите, тим, як ви доглядаєте за своїми нігтями і як зачісуєте волосся; тим, як поводите себе в офісі, у супермаркеті, церкві, кафе, навіть у компанії на пікніку і на обіді з приводу сімейної урочистості; тим, які слова ви говорите і як ви говорите їх іншим людям; тим, які слова ви пишете і як пишете їх. Давайте припустимо, що ми будемо передавати цю інформацію про себе іншим людям свідомо. І давайте будемо це робити так, щоб нас стали сприймати такими, якими нам хотілося б” [111, 113].

Вирішення питання щодо вибору джерела інформації потребує врахування двох моментів. По-перше, незважаючи на те, що служби паблік рилейшнз обслуговують конкретну установу, організацію чи підприємство, діяльність яких має специфічні цілі та завдання, основний обсяг інформації та основні джерела інформації, необхідні цим службам, – це ті, що характеризують не виробничі, а соціальні проблеми та процеси, пов’язані зі сферою її діяльності. Як зазначає С.Блек, “будь-яка організація, керівництво якої не прагне втікати від дійсності, повинна уважно стежити за розвитком подій, передбачати можливі тенденції і те, яким чином ці тенденції можуть нашкодити її майбутньому успіху. Іноді це називається “футуризмом” або “вивченням оточення”, проте краще підходить термін “увага до проблем”, оскільки він передбачає не просто фіксацію змін, але і їх врахування при розробці стратегії компанії ”. По-друге, усе це, на думку вченого, означає, що завдання шукати “свою” громадськість і працювати з нею стоїть не лише на етапі здійснення комунікацій з громадськістю, але і на дослідницькому етапі діяльності служб ПР [9, 22–23].