4. Сутність громадської думки.

Думка – один із проявів свідомості, сукупність міркувань, які містять оцінку явищ, процесів, людини. Для розуміння сутності такого явища, як думка, варто розмежувати його із знанням та переконанням.

Громадська думка – це такий прояв громадської свідомості, у якому відображається домінуюча оцінка суспільно значущих явищ та процесів. Вона складається як результат зіткнення різних оцінок та міркувань, проте її не можна вважати певною сумою думок.

В основі будь-якої думки лежать знання. Причому, чим повніші знання містить думка, тим вона об’єктивніша та компетентніша. Але ототожнювати думку зі знаннями не варто, оскільки знання мають певну логічну завершеність, цілісність, наукову обґрунтованість.

Об’єктом думки є лише те, що має багатозначне трактування, що є суперечливим і не безумовним.

Крім того, думка завжди має свого суб’єкта. Думка – завжди чиясь. За нею завжди приховані певні інтереси.

Думка може виступати в трьох формах: індивідуальній, колективній, громадській.

Індивідуальна думка розглядається як продукт індивідуальної свідомості, оцінка людиною довкілля з позиції її індивідуальних потреб та інтересів, на які, зрозуміло, впливає певною мірою суспільство та соціальний статус людини в цьому суспільстві.

Колективна думка – це певна сукупність спільних уявлень та міркувань групи людей, обумовлена їхніми спільними потребами, інтересами та соціальним становищем.

У сучасній науці існує дуже багато визначень громадської думки. У вітчизняній літературі поширені трактування, співзвучні з таким визначенням: громадська думка – це сукупні міркування громадськості, у широкому розумінні – стан масової свідомості, що містить у собі приховане або явне ставлення людей до подій та явищ соціальної дійсності, до діяльності інших соціальних інститутів, груп та окремих осіб.

5. Установка і громадська думка.

Щоб глибше зрозуміти процес впливу на громадську думку, PR-менів особливо цікавлять психологічні механізми її формування.

Думка є виразом установки (attitude) щодо певної проблеми. Існує загальне припущення, що установка – це стійка схильність людини сприймати певним чином об’єкт, проблему тощо. Водночас останні дослідження фахівців дозволили дійти висновку, що установки здебільшого являють собою оцінки, які дають люди конкретним проблемам або питанням, виходячи із своїх орієнтацій.

Індивідуальні орієнтації містять у собі сприйняття індивідом проблем або об’єктів за певних обставин і сприйняття значення думки інших людей про ті ж самі проблеми або об’єкти. Коли орієнтація двох або більше індивідів спрямовані як на одні й ті ж проблеми або об’єкти, так і один на одного, ці індивіди перебувають у стані «коорієнтації».

Коорієнтація передбачає внутрішньоособові та між особові елементи комунікативних дій. Внутрішньоособовий збіг (конгруенція) свідчить про міру, до якої точка зору однієї особи відповідає її оцінці щодо точки зору іншої особи з одного і того ж питання. Дану ситуацію інколи називають «усвідомленою узгодженістю». На її підставі особа виробляє загальну лінію стосунків з іншою особою та спонтанно реагує на неї під час взаємодії.

Ступінь точності, з яким ви оцінюєте думки іншої особи, відповідно зумовлює ваші дії. Точність – це міра, до якої ваша оцінка збігається з думками іншої особи. Оскільки це вимагає порівняння спостережень різних людей, то можна стверджувати, що точність є між особовим явищем.

Інші явища між особового характеру – це згода і розуміння.

Згода – це сукупність, до якого двоє або більше осіб поділяють одну й ту ж оцінку щодо спільної проблеми.

Розуміння – ступінь збігу визначень, тлумачень двох або більше осіб.

Індивідуальні орієнтації, що складають основу установки, обумовлюються, формуються в кожної особи, виходячи з ряду ознак та обставин її життя:

• особистісні;

• культурні;

• освітні;

• сімейні;

• релігійні;

• соціально-класові;

• національні, расові.

Урахування цих характерних ознак та обставин допомагає ефективніше впливати на формування установок.

Установки можна поділити на три категорії: позитивні, негативні, нейтральні (відсутність установки). Людина може щось обстоювати, виступати проти або бути байдужою. Дослідження показують, що у своєму ставленні до певної проблеми більшість людей, як правило, залишаються нейтральними. Переважну більшість людей, що залишається пасивною, нейтральною, індиферентною, політики називають «мовчазною більшістю». Саме ця частина людей у багатьох випадках, особливо під час виборчих кампаній, тримає ключ до успіху кандидатів, оскільки є тією групою виборців, на яку найшвидше можна впливати за допомогою умілого, переконливого звернення.

Кожен політик, який намагається змінити установки людей, повинен дотримуватись таких важливих правил:

1. Не використовувати графічних символів доти, доки немає впевненості, що вони не спровокують непередбачених дій.

2. Не кликати людей до себе, а самому йти до них.

3. Не думати, що для змін поведінки необхідно змінити установку.

4. Використовувати моральні докази як допоміжний засіб, а не як головний аргумент.

5. Користуватися головним руслом.

6. Не ображати людей, яких ви прагнете змінити.