1.7. Духовно-пізнавальні здатності людини

1.7.1. Уява-інтуїція-розум – ноологічна тріада духовно-розум­но­го пізнання

Уява, інтуїція і розум належать до інтелектуальних якостей особистості, з якими невід’ємно (атрибутивно) пов’язана здатність людини мислити. Мислить людина, суб’єкт, особистість, індивід. Головним в особистості є її духовний світ, до якого входять її мотиви, ставлення до себе і навколишнього світу та низка інших духовних властивостей і якостей. Духовне ставлення особистості до себе самої змінюється в навчально-виховному процесі. Ці зміни психологи описують як інтелектуалізацію особистості. У процесі мислення особистість розв’язує численну низку завдань. Будь-яке завдання завжди викликає ставлення до себе, має для людини особистісний смисл. Це ставлення може бути позитивним або негативним, виокремлюватися формою виразу та його проявом і т. ін. Крім того, завдання мають ту або іншу соціальну й індивідуальну значущість, яка залежить від їх співвідношення з суспільними й індивідуальними потребами. Наприклад, соціальна значущість розв’язання кросвордного завдання просто відсутня, а значення завдання ”знайти засоби боротьби з якоюсь важкою хворобою” є важливим і доленосним для людей. Психологи характеризують особистісну зумовленість мислення й інтелекту поняттям “інтелектуальна активність особистості”. Йдеться про активність особистості в пошуку, постановці та розв’язуванні інтелектуальних завдань.

Інтелектуальна активність – це не стимульоване ззовні продовження мислення. Часто інтелектом називають здатність людини мислити, тобто здійснювати процес цілеспрямованої зміни уявлень, розумінь, який відбувається згідно з правилами і законами логіки. У цьому процесі реалізується тріадна активність уяви-інтуїції-розуму людини.

Отже, поняття “інтелект” вживають для означення активного процесу мислення, здатного перебудовувати, змінювати людину, яка, у свою чергою, отримує якісно нову силу перетворення дійсності. Так, людина, володіючи знаннями законів хімічних перетворень, спроможна виготовити матеріали, які не існують у природі. Вживаючи поняття “інтелект”, передусім розрізняють душевно-духовну здатність уявляти, розуміти й інтуїтивно осягати сутність речей і явищ світу (як матеріального, так і духовного). Інтелект розглядають як здатність духа створювати абстрактні поняття, яким у повному обсязі не відповідають жодні предмети дійсності. Абстрактними поняттями є всі поняття математики і не лише математики. Наприклад, такі поняття, як “добро”, “ідеал”, “норма” є абстрактними поняттями науки етики. Ці поняття не мають прямих матеріальних відповідників, але використовуються для пізнання властивостей реальних предметів, явищ і процесів. Так, одиниці міри дають змогу визначити реальні співвідношення розмірів, їх маси тощо; ідеальні геометричні фігури допомагають знаходити подібності між різними просторовими об’єктами; закони держави, юридичні закони допомагають визначити правомірність суспільного покарання конкретних людей та ін. При цьому абстрактні поняття можуть порівнюватися, співвідноситися та поєднуватися між собою незалежно від чуттєвої об’єктивної дійсності на підставі законів логіки й інших абстрактних наук. Тому людський інтелект здатний будувати образ неіснуючого, але можливого та бажаного предмета, явища, процесу. Створення образу неіснуючого відбувається за допомогою фундаментальної ноологічної здатності людини, яка називається уявою.

Уява визначається як інтелектуальна, духовно-пізнавальна здатність створення образів предметів, ситуацій, обставин шляхом установлення нових зв’язків між відомими образами, уявленнями і знаннями. Уява надає людині можливість виходити за межі реального світу, переміщувати речі та події в минуле чи майбутнє, в інші світи та простори. Принциповим є те, що уява пов’язана зі створенням образів, уявлень для пояснення незрозумілих подій і явищ природи, світів видимих і невидимих. Уяву інколи досить важко відрізнити від поняттєвого мислення, а тим більше від так званого образного мислення. Саме тому ми розглядаємо уяву в її тріадній активності з інтуїцією і розумом. Тим не менше, уяву можна визначити як випереджальне відображення дійсності в образах, уявленнях, на відміну від абстрактного мислення, яке пояснює дійсність у формі понять. Отже, здатність уяви полягає у створенні нових образів (уявлень) на базі перетворення образів та уявлень, одержаних у попередньому досвіді. Уява створює образи результату діяльності людини, зокрема розумової, у ситуаціях невизначених і ймовірних. Тому творча уява є ноологічною духовно-пізнавальною і смислотворчою основою багатьох видів творчої діяльності особистості.

У ноології уява – це здатність нашого незбагненного духа, нашої духовно-пізнавальної сфери. Уявлення виникають (творяться) із глибини підсвідомого і надсвідомого. Уявлення – це творення образу того, чого немає, чого не було, чого не існує й не існувало до цього творчого ноологічного процесу. Образ твориться людським духом із надр небуття, твориться у сфері духовних потенцій і можливостей людської особистості. Однак цей творчий процес має подвійну спрямованість, має два аспекти: він може бути джерелом творчого благородного натхнення або є джерелом гріха і хвороб людини.

Уява відіграє незмінну роль у нашому пізнанні – буденному, науковому, релігійному. Тому уяву нам треба розглядати в її єдності й цілісності з іншими духовно-пізнавальними здатностями людини. Уява сягає підсвідомого і надсвідомого у духовній сфері особистості, на відміну, наприклад, від розумно-вольової нашої здатності, зверненої до свідомого, раціонального, формально-логічного. Уява – це особливий дар проникнення у підсвідомість, у сферу інтуїції та любові. Наша підсвідомість живиться образами уяви. Розумна, свідома воля й інтуїтивна уява взаємодіють і часом виступають у суперечності одна до одної. Отже, уява пов’язана з інтуїцією.

Уява пов’язана не лише з інтуїцією, але й із розумом. Розглянемо більш детально ці здатності людини. Інтуїція (лат. intuitio, від in­tu­eor – уважно дивлюся) – це духовно-пізнавальна здатність людини до осягнення істини через безпосереднє духовно-чуттєве споглядання чи умогляд. Інтуїція, поряд з уявою і розумом, вірою і волею входить у ядро будь-якого справді творчого мислення. Тобто того мислення, яке спрямоване на осягнення нового знання, такого знання, яке не отримується шляхом логічного доведення з існуючих засновків. Інтуїція спрямовується на утворення нових способів розуміння і діяння, які призводять до виникнення нового знання. Справжня наука, справжнє мистецтво, справжня філософська творчість вимагають такої творчо-вольової активності, істотною складовою якої є різні види інтуїції. Видатний французький учений (математик і фізик) Анрі Пуанкаре (1854-1912 рр.) зазначав, що за допомогою логіки доводять, а за допомогою інтуїції – винаходять. Можна сказати, що інтуїція створює такий стан духа людини, при якому певний об’єкт стає присутнім перед нами, а тому має існувати як чуттєва інтуїція, так і нечуттєва (інтелектуальна, містична та ін.). Інтуїція часто дає нам точність і вірогідність знання раз і назавжди.

Інтуїцію й уяву ми розглядаємо в цілісності та спорідненості з розумом. Ноологія вчить, що є розум малий (розсудок) і Розум великий. Можна сказати, що розсудок – це обмежений розум. Великий Розум – це розум духовно розвинутих особистостей, розум великих філософів і святих. Це той розум, який взаємодіє з вірою і волею людини. Робота розуму виконується в межах індивідуальної свідомості, як активність людського духа, душі та тіла. Ноологічне дослідження поняття “розум” передбачає з’ясування внутрішнього взаємозв’язку його з уявою та інтуїцією, вірою і волею, з іншими здатностями людини мислити і пізнавати себе і світ. Тому в наступному пункті ми розглянемо тріадну активність віри-совісті-волі, де з’ясуємо поняття віруючого розуму, віросвідомості тощо.