9.6. Ноологічні аспекти гуманізації техносфери і подолання технократизму

Християнську екологічну етику не слід зводити до класичних етичних питань із частковими поправками на сучасну екологічну кризу, розглядаючи питання так, що етика є, передусім, антропологічною, а вже потім – екологічною наукою. У нормах і законах християнської етики мають органічно переплітатися і синтезуватися біологічні закони і норми, які склалися у процесі історії людства, соціальні етичні норми, які розвинулися в соціальному середовищі, зокрема ті, що регулюють ставлення людини до природи, їх поведінку в природному середовищі. Зрозуміло, що в залежності від способу виробництва, рівня культури і техніки в певні історичні періоди домінували ті чи інші етичні принципи чи етико-екологічні імперативи, які постійно видозмінювалися. Екологічні імперативи чітко прослідковуються в таких світових релігіях, як індуїзм, буддизм і християнство. Предметом екологічної етики виступає розгляд етики природокористування та згаданих вище екологічних імперативів у тій чи іншій культурній традиції. Так, для давніх шаманських вірувань народів Сходу природа заповнена всілякими духами, яких людина мимоволі мусила поважати. Будь-який елемент природи розглядається як істота, здатна мислити і діяти, а природні екосистеми (ліс, річка, озеро, море) – як родові житла істот, рівноправних людині. Теж саме, фактично, проголошує синтоїзм – стародавня національна релігія японців. Згідно із синтоїзмом, навколишнє середовище заселене силою-силенною різних божеств – “камі” – володарями рослин, тварин, цілих ландшафтів і природних сил. У кожній місцевості був свій камі – “господар”. Кожна гора, скеля, водоспад чи багаторічне дерево називалося “камі”. Божествами вважалися деякі тварини. А тому практика природокористування не могла здійснюватися без огляду на “думку” того чи іншого божества. Як відомо, екофільні установки індуїзму передбачають принцип ахімси – заборони на заподіювання шкоди живому під страхом “пекельної карми” – переселення душі після смерті в нижчі істоти. Збереження в чистоті водойм, обладнання берегів, особливо будівництво нових ставків, криниць вважалося в індуїзмі винятковими релігійними заслугами. Опис духів природи і різних її божків у дохристиянських віруваннях українського народу заслуговує особливого аналізу. Тут ми можемо зустрітися з водяними, болотниками, лісовиками, мавками й іншими духами природи.

Однією з фундаментальних категорій екологічної етики є поняття екологічної свідомості, яка, у свою чергу, взаємопов’язана з поняттям “моральної свідомості”. Структура моральної свідомості може бути осмислена на підставі духовно-розумного принципу єдності та взаємозумовленості людської свідомості й діяльності, оскільки людська діяльність сприяє формуванню свідомості, усвідомленню істотних зв’язків, процесів тощо, а останні допомагають скеровувати мислення до нових форм і уявлень у духовно-практичному освоєнні світу. Екологічна свідомість, досягаючи відповідного рівня, починає активізувати природоохоронну діяльність, виявляючи таким чином регулюючу функцію свідомості та мислення щодо практичної діяльності. А тому екологічна свідомість – це не лише відображення діяльності на захист природи, але й ставлення до неї, до умов, у яких протікає життя людей. Екологічна свідомість і екологічне мислення мають бути такими, щоб адекватно оцінювати ситуації природокористування, вміння співвідносити власні дії з діями інших людей і людських етносів. Наприклад, у боротьбі проти екологічно небезпечних промислових технологій і об’єктів громадські екологічні організації обирають такі форми і засоби боротьби, як мітинги, збирання і розповсюдження інформації, проведення екологічної експертизи із залученням вчених і спеціалістів.

Предметом екологічної етики є вивчення умов формування любові до природи, дбайливого ставлення до неї тощо, тобто та частина культурно-освітньої діяльності, яка називається екологічним вихованням. Як зазначалося вище, в рамках екологічної етики можна розкрити й обґрунтувати принципи та методи екологічного виховання. Результатом індивідуальної морально-екологічної свідомості стають глибинні морально-духовні переконання, які реалізуються в поведінці та практичній діяльності. Сучасне екологічне мислення має охоплювати всі рівні суспільної активності – соціально-політичні, соціально-психологічні тощо. Екологічне мислення має виявити обмеженість вузьких технократичних підходів до проблем природокористування. Саме в етико-екологічному аспекті нам слід звернути увагу на те, що технізація людської діяльності постійно зростає. І тут безліч фактів свідчить про дегуманізацію сучасної техносфери (забруднення повітря і природних водоймищ, спотворення ландшафтів, пригнічення і знищення тваринного і рослинного світів, руйнація ґрунтів, засмічення ближнього космосу, пошкодження озонного шару атмосфери Землі тощо). Причому все це відбувається стихійно відповідно до технічних вимог і технічних можливостей. Сфера людського життя перебудовується за зразком технічних систем і утворень. У виробничі процеси задіяні річки та озера, масиви гірських порід, види рослин і тварин, а також широкі людські контингенти. Бездуховна техносфера працює за законами складного механізму з безжалісною примусовістю і часто жахливими результатами. Техногенна масова культура стала засобом бездумної розваги, а не духовного збагачення і вдосконалення людей. Тварини, рослини, екосистеми, біоценози і маси людей – усе підпорядковане залізним невловимим ритмам техногенного процесу на Землі.

Техніка виражає міру людського оволодіння силами природи, і людство на даному етапі свого існування не просто “хоче”, а ніби приречене розвиватися шляхом розбудови техносфери. Але техніка сама по собі, якою потужною вона не була б, не визначає долю людства. І тому цілком природним у цьому контексті є прагнення з’ясу­ва­ти сутність техніки, технічного загалом, виявити закономірності та межі технічної діяльності, технічного прогресу, встановити міру експансії техніки, з’ясувати людські культурно-освітні, етико-екологічні та духовно-моральні виміри розбудови техносфери, гуманістичні імперативи технічного розвитку та ін.

Ми починаємо розчаровуватися в ефективності та доцільності технічної природоперетворювальної діяльності. Екологізація технічних дисциплін, причетних до вироблення і здійснення стратегії та техніки розбудови техносфери, а також стратегія глобального природокористування вимагають фундаментального осмислення і переорієнтації. Гуманізація техносфери багато в чому співпадає з її екологізацією. Доленосною при цьому виступає технічна діяльність, у якій реалізується розуміння всієї складності ситуації взаємозалежності суспільства і природи, взаємозв’язку біосфери і техносфери через усвідомлену потребу досягнення гармонії цих зв’язків. Які ж стратегічні шляхи можна окреслити для здійснення гуманізації техносфери? По-перше, необхідність усвідомлення фундаментальності цієї проблеми, бо гуманізація інженерно-технічної діяльності визначається теоретико-кон­цеп­ту­аль­ними підходами до аналізу не просто технікознавства і самої техніки, а всебічним дослідженням техносфери – нової багатокомпонентної реальності, що розвивається за внутрішньо властивими їй закономірностями. Ці закономірності виступають як синтетичні, центральні щодо законів функціонування складових елементів техносфери, але водночас не можуть зводитися до них. Іншими словами, проблему гуманізації техносфери та науково-технічної діяльності слід розглядати у двох площинах: по-перше, необхідності об’єктив­но­го пізнання природних явищ і можливостей його інженерно-техніч­но­го використання; по-друге, дослідження на рівні фундаментального пошуку закономірностей розвитку нової реальності – техносфери як комплексного соціоприродного технічного утворення.

Філософсько-світоглядне і культурно-освітнє узагальнення обставин розвитку сучасної технічної цивілізації по-новому ставить питання про горизонти пізнання та творчо-вольової активності та діяльності людини і людства. При всій принциповій можливості нескінченного пізнання світу його предметне здійснення має певні межі не лише в історичному плані, а й із погляду конечності виробничо-технічної активності практики. Тут, насамперед, йдеться про вищезгадані екологічні обмеження. Та, крім них, існують і ще серйозні інформаційно-енергетичні обмеження. Існують також не менш категоричні моральні обмеження практики. Будь-яка діяльність, а тим більше інженерно-технічна, амбівалентна, має не лише позитивні, пов’язані з розв’я­зу­ван­ням життєво важливих питань і завдань, що стоять перед людьми, а й негативні наслідки, що випливають із самого факту втручання людини в буття світу, перетворення його на засіб, тобто переведення того, що існує саме по собі та є безумовним, у залежність від умов, відносних цілей людини і людства. Тут під загрозою опиняється сама повага до буття, до його святості, до його повноти, бо не все на світі може бути поставлене під владу егоїстичних потреб людини, котра неминуче викликає своєю діяльністю могутні сили, що перевищують її власний масштаб і можливості.

М. О. Бердяєв у статті “Людина і машина” писав про те, що ми стоїмо перед фундаментальним парадоксом: без техніки неможлива культура, а з нею пов’язане саме виникнення культури. Але повна перемога техніки в культурі, вступ до технічної епохи веде культуру до загибелі. І тому категоричним імперативом нашого часу є не зробити останнього кроку до самознищення людства, зберегти духовно-розумні ідеали людства, смисл і сутність людського життя на планеті Земля.

Чимало екологічних бід пов’язано з технократизмом на Землі. Ці біди були викликані нехтуванням морально-духовними застереженнями, які звучали віддавна, а не виникли лише сьогодні. Традиції керування природою, традиції розбудови техносфери на Землі не зможуть залишитися такими, якими вони були досі. І якщо існуючі етико-екологічні вчення ще не дістали переконливого обґрунтування, їх попередні варіанти, що заслуговують на увагу, вже існують.

Отже, можна стверджувати про необхідність і неминучість виникнення і розвитку християнської екологічної етики як напряму науки, філософії та практики поведінки і діяльності людини у природному середовищі, у природопізнанні та природокористуванні. Неминучою передумовою нового етико-екологічного ставлення людей до природи, до буття, до всієї Божої Світобудови має бути перебудова технократичної, бездуховної свідомості людини, відхід від згубного технократизму на Землі. Необхідно розвивати здатність до екологічного мислення й екологічного прогнозу. Нова екологічна мораль як аспект глибинної духовності людини і людства тематизується в екологічній етиці. Філософсько-світоглядне і культурно-освітнє узагальнення обставин розвитку сучасної технічної цивілізації по-новому ставить питання про горизонти пізнання та творчо-вольової активності людей.