9.3. Ноологічні передумови узагальненої християнської етики

У рамках християнського морально-духовного знання і пізнання знаходяться сучасні дослідження, що проводяться в руслі розширення етичного знання і пізнання на всю біосферу Землі. Ці дослідження тематизуються в новому науковому напрямі, яке отримало назву “екологічна етика”. Предметом екологічної етики стає вивчення формування любові до природи, дбайливого ставлення до всієї біосфери Землі. Основною передумовою нового етико-екологічного пізнання має бути перебудова свідомості людини, відхід від згубного технократизму на Землі. Нова екологічна мораль, відроджена екологічна совість людей виступає, по суті, аспектом глибинної духовності людини і людства. У сучасній філософській і культурно-освітній літературі уже розглядаються й розробляються принципи нового еколого-етичного пізнання та мислення, аналізуються поняття і категорії екологічної етики, екологічної свідомості, екологічної совісті та ін. У цих філософсько-пізнавальних дослідженнях усвідомлюється нова якість земного буття людства, переосмислюються глобальні традиційні цінності, принципи, норми та реальні звичаї. Нова екологічна мораль охоплює всю Божу Світобудову, не виключаючи з об’єктів морального ставлення всіх структур і компонентів біосфери. Людина у своєму пізнанні має підноситися до величі розумного, духовно-творчого самообмеження, щоб відчути себе справжнім господарем своєї долі, своєї природи, пізнаючи й усвідомлюючи духовно-людський вимір природи і всієї Божої Світобудови. В екологічній етиці розробляється радикальна теза про те, що людська моральність випливає з етики християнського благоговіння перед життям. Тут своє органічне розширення знаходить християнська етика любові та радості, етика гармонії людини і природи.

Одним із суттєвих недоліків традиційного підходу до загальнолюдських духовно-моральних норм і принципів була відсутність справжньої вселюдської та планетарної філософсько-етичної ідеології. Християнський імператив “благоговіння перед життям”, який маніфестує етику любові та радості, етику гармонії людини і світу, розширює християнську заповідь “не убий” далеко за межі нашої людської спільноти. І тут нове етико-екологічне вчення має виробляти регулятивні засади та принципи поведінки й мислення людей. У християнській етиці можна обґрунтувати тезу про те, що людська духовно-культурна моральність має узгоджуватися з цілісним характером біосфери Землі, з цілісною життєдіяльністю екосистем. При цьому розширюється наше розуміння етичного, тут етика стає принципово екологічною, екологічною за своєю суттю – етикою життя або біоетикою.

Християнське віровчення, проте, не заперечуючи найрадикальніших новітніх еколого-етичних вартостей, саму екологічну етику і фундаментальне ставлення до природи і Космосу виводить із духовної за своєю суттю основи. Наріжним каменем християнського етико-екологічного вчення є теза про те, що Бог дав людям Землю, щоб вони своєю працею і духовно-розумним ставленням панували над земною біосферою і по-господарському користувалися її плодами. Наша праця на Землі має бути дисциплінованою і творчою, спрямованою на покращення як природного, так і людського середовища. Усвідомлюючи в наш час роль духовних факторів у розвитку людини і життєдіяльності суспільства, нам необхідно по-новому оцінити ідею “панування над природою”. Екологічна етика, нова еко-етична свідомість має розглядати засади вчення про місце і роль духовно-розумної людини на Землі та в Космосі. Християнська етична свідомість, християнська етична філософія вчать, що коли будь-яке явище не пов’язане з духовними вартостями, вартостями Істини, Блага і Краси, то воно випадає за межі культури і гуманізму.

У наш час антропологічних та екологічних криз постало питання про необхідність розробки проблем екологічної етики і гуманізації техносфери. Дослідження фундаментального відношення “людина – природа” лише класичними науковими засобами виявляється недостатнім. Могутність технічних засобів впливу на біосферу і життя людей істотно випереджає рівень засобів передбачення всіх можливих наслідків цих впливів. Так, недостатність раціоналістичних методів зумовлює потребу залучення до природопізнання, до методів природокористування, до цілісного екологічного аналізу таких нестрогих та слабко визначених понять, як екологічна совість, екологічний імператив, екологічна мудрість та ін. У літературі вже розробляються засади і принципи екологічного мислення, аналізуються категорії екологічної етики, досліджується екологічне світосприйняття і, врешті-решт, розробляється сучасна екологічна філософія. Новий екологічний світогляд, нове еколого-етич­не розуміння життя на Землі мають взасадничувати вибір тих духовно-моральних цінностей, що регулюють людське життя на Землі, людське природокористування.

Ми починаємо усвідомлювати нову якість буття людства. Переосмислюються глобальні традиційні моральні цінності, принципи, норми та реальні звичаї. Все це вимагає концептуалізації фундаментальних екологічних підходів, принципів і засад. Нова екологічна мораль як аспект глибинної духовності людей і людства має охоплювати всю світобудову, не виключаючи з об’єктів морального ставлення всіх структур і компонентів біосфери Землі. Людина має піднестися до величі розумного, духовно-творчого самообмеження, щоб відчути себе справжнім господарем своєї долі, своєї природи, пізнаючи й усвідомлюючи ноологічний вимір буття людини, духовно-людський вимір природи, божественність усієї Світобудови.

В екологічній етиці слід відстоювати радикальну тезу про те, що людську моральність, мотиви природопізнання і природокористування треба виводити з християнської етики життя, з етики благоговіння перед життям, сповідуючи християнську етику любові та радості, етику гармонії людини і природи.

Минула духовна історія багатьох народів виробила фундаментальні уявлення про те, що людина бере від природи не лише матеріал для праці, але й ідеї, зокрема біонічні, які допомагають удосконалювати інженерно-технічні пристрої, системи, утворення тощо. Ці аспекти природопізнання і природокористування ми розглянемо в наступному розділі.