1.3. Духовне виробництво і суспільна свідомість

Поняття “духовне виробництво” охоплює не лише об’єктивну систему відносин і взаємодій, у межах якої здійснюється виробництво, відтворення і розподіл духовно-культурних цінностей, але і сам процес утворення уявлень, ідей, теорій, а також духовно-практичні компоненти суспільної життєдіяльності людей (спілкування та ін.).

Соціально-історичну основу виникнення й існування духовного виробництва в якості особливої, самостійної сфери суспільства становить суспільний розподіл праці. Як складова частина суспільного виробництва духовне виробництво перебуває у стані взаємодії з його визначальною основою – матеріальним виробництвом. Структура і характер духовного виробництва визначаються панівними в даному суспільстві соціальною формою матеріальної та духовної діяльності.

Духовне життя людей виникає як наслідок соціального способу життєдіяльності: люди не просто пристосовуються до світу, але й перетворюють його з допомогою штучно створених засобів виробництва. Така діяльність не запрограмована біологічно; вона повинна бути створена самими людьми. Цю функцію бере на себе суспільна свідомість.

Свідомість людини не лише віддзеркалює світ, але й перетворює його, здійснює духовне виробництво (виробництво нових ідей і проектів у матеріальному виробництві, політичному житті, формуванні людини і т. ін.). Духовне виробництво – це вже дещо більш широке, ніж життя свідомості, оскільки воно включає в себе організацію цього життя. Таким чином, духовне життя людини включає в себе функціонування і розвиток свідомості, духовне виробництво і внутрішню духовність. В основі духовного життя лежить діяльність свідомості.

Суспільна свідомість – це сукупність ідей, теорій, поглядів, почуттів і настроїв, звичок, традицій, які віддзеркалюють суспільне буття людей, матеріальні умови їх життя.

Будучи віддзеркаленням суспільного буття людей, суспільна свідомість володіє певною відносною самостійністю. У чому і як це виявляється? Узагальнено можна сказати, що відносна самостійність у розвитку суспільної свідомості полягає в тому, що вона здатна відставати від розвитку суспільного буття або випереджувати його, а також у тому, що вона володіє спадковістю у своєму розвитку. Відносна самостійність свідомості виявляється і в тому, що вона не пасивна стосовно буття, але активно впливає на нього.

Структура суспільної свідомості багатоаспектна. Доцільно виділити три основи її будови.

По-перше, за носієм свідомості її можна розглядати як суспільну й індивідуальну. Інакше кажучи, носіями суспільної свідомості можуть бути великі групи людей і кращі особистості, індивіди.

Співвідношення суспільної й індивідуальної свідомості є конкретним виявом діалектики загального й одиничного в духовному житті суспільств. Подібно до того, як будь-яке загальне існує в одиничному, суспільна свідомість виявляється лише через індивідуальну. І це природно, адже здатністю відчувати і думати володіє лише окрема людина, конкретна особистість.

У свою чергу, індивідуальна свідомість існує у зв’язку зі свідомістю суспільною. Будь-яка людина живе і працює в суспільстві, належить до певної соціальної групи, нації, а тому її власна свідомість є не чимось замкненим, а втіленням і суспільної свідомості.

Суспільна свідомість, на відміну від індивідуальної, віддзеркалює дійсність глибше, всебічніше. Вона абстрагується від багатьох конкретних рис свідомості й індивідів, вбирає в себе лише загальнозначуще в індивідуальній свідомості. Що стосується індивідуальної свідомості, то вона, окрім рис, притаманних свідомості тієї чи іншої соціальної спільності, вміщує в себе і неповторні лише даній людині властиві особливості, породжені специфічними особливостями її конкретного буття.

По-друге, залежно від глибини проникнення в реальні обставини життя, можна розмежувати суспільну свідомість на два рівні: повсякденну (емпіричну) й теоретичну.

Емпірична свідомість виникає у процесі повсякденної людської практики. Її сферу становлять: а) емпіричні знання й усвідомлений багатовіковий досвід трудової діяльності; б) уявлення, думки, почуття і прагнення, які безпосередньо віддзеркалюють у свідомості людей умови їх життя (як правило, це називають суспільною психологією).

Теоретична свідомість включає в себе: а) систему знань, понять, теорій, які відповідають матеріальному життю суспільства; б) ідео­ло­гію суспільства.

Між ідеологією і різноманітними рівнями суспільної психології та емпіричною свідомістю у процесі історичного розвитку виникає складна взаємодія. З одного боку, ідеологія будує в них свій фактичний зміст. 3 іншого – впливає через пропаганду засобів масової інформації. Зміни в соціальній психології та емпіричній свідомості багато в чому залежать від того, яка ідеологія здійснює на них вирішальний вплив.

По-третє, багатоманітність взаємовідносин людей із матеріальним світом, між собою служить основою для вироблення у них здатності певним чином віддзеркалювати навколишню дійсність і впливати на хід суспільного життя.

Багатоманітність видів суспільних відносин, суспільно-практичної діяльності породжує багатоманітність форм їх віддзеркалення суспільною свідомістю. Вона виявляється у формах політичної, економічної, правової, екологічної, моральної, естетичної, релігійної й атеїстичної, філософської свідомості.

Форми суспільної свідомості існують не ізольовано одна від іншої, а у взаємодії та взаємовпливі. Домінуючу роль серед них відіграє політична свідомість. Ця форма свідомості є системою поглядів соціуму на політичні відносини, сутність держави та її функції, на взаємовідносини між націями і державами.

Політична свідомість – це завжди активна сила. Під її впливом формуються політичні погляди в суспільстві, формуються всі інші форми свідомості. Політична свідомість нерозривно взаємопов’язана з правовими поглядами. Правосвідомість виражає ставлення людей до законів і правових норм, вимог. Вона виявляється як у вигляді уявлень членів суспільства про законне і незаконне, так і у вигляді ідеологічних оцінок правових норм.

Моральна свідомість віддзеркалюється і закріплюється у вигляді певних норм і правил поведінки людей у суспільному й особистому житті. Оперуючи такими категоріями, як добро, справедливість, обов’язок, честь, гідність, совість, мораль включає в себе оцінку і норму поведінки; таким чином, регулює свідому діяльність людини, дозволяє судити про власну поведінку людини і вчинки інших.

Естетична свідомість віддзеркалює естетичне в дійсності й тим самим виходить за межі віддзеркалення окремої сторони суспільних відносин, як це роблять усі інші форми свідомості. Специфіка естетичної свідомості визначається, по-перше, тим, що її ключовою цінністю є прекрасне; по-друге, тим, що в естетичному образі цінності та знання злиті в органічній єдності.

Усі форми суспільної свідомості, перебуваючи у діалектичній взаємодії, складають духовне життя певного суспільства і відіграють значну роль у становленні та функціонуванні особистості, розв’язанні складних проблем суспільного розвитку.