4.2. Тріадна активність міжособистісної зустрічі, одкровення і спілкування

Спілкування у морально-духовному визначенні – це найвищий рівень суб’єкт-суб’єктних стосунків між людьми, у яких приховані здатності людей як духовно-душевно-тілесних істот. “Спілкування” як поняття є категорією ноології, тобто категорією філософії духа і духовного пізнання. А тому адекватно окреслити сутність спілкування можна лише у відповідній системі ноологічних понять і категорій. І саме у такому контексті можна окреслити раціональні, етичні, естетичні й інші пізнавальні та ціннісні виміри суб’єкт-суб’єктного спілкування. Морально-духовне спілкування реальних особистостей здійснюється в найрізноманітніших конкретних ситуаціях, зокрема у дружніх стосунках. Ці стосунки виражають душевно-духовну спорідненість людей, що спілкуються між собою, їх суверенність і унікальність. Існують різноманітні форми соціально значущого спілкування між людьми: сімейні, педагогічні, політичні, дипломатичні, юридичні та багато інших. У рамках ноології в аспекті нашого посібника про сутність і можливості формування духовного світу особистості є можливість глибше проаналізувати категорію “спілкування”, виокремлюючи цілісну категоріальну структуру – тріаду “зустріч-одкровення-спілкування”. Це означає, що ми досліджуємо інтерсуб’єктивні структури людського буття (комунікації, зустрічі тощо). Оперуючи системою ноологічних понять і категорій, з’ясованих нами у попередніх розділах даного навчального посібника, можна проаналізувати й осягнути ознаки і характеристики тріадної активності зустрічі-одкровення-спілкування.

Людське особистісне “Я” самоусвідомлюється поступово, починаючи з раннього дитинства. “Я” дитини проходить фази усвідомлення типу “мій”, “мені”, “зі мною”. Дивовижним у цьому процесі актуалізації свого власного “Я” є те, що спочатку переважає усвідомлення людського “Ти” як “Мені-подібного”. Зрозуміло, що це “Ти” не є предметом абстрактного пізнання зростаючого дитячого духа. “Ти” просто дає нам знати про себе, зачіпаючи нас, вступаючи у спілкування з нами, певним чином “вимовляючи” себе нам і викликаючи у нас (у дитячій душі) живий відгук. Так у живому спілкуванні, у взаємообміні душевно-духовними активностями зустрічаються два “Я” і два “Ти”. Але в цьому взаємоставленні та душевно-духовному взаємовпливові для зростаючого, пізнаючого дитячого “Я” зовнішнє “Ти” стає одкровенням – одкровенням себе, явленням себе іншому. Факту такого одкровення одного людського духа другому не може пережити дитина, яка немовлям ізолюється від людського оточення, потрапляючи, наприклад, у тваринне оточення (ефект Мауглі). Трактування пізнання іншого “Я” як “Мені-подібного”, як духовного одкровення одного духа іншому виражає важливий ноологічний принцип інтерсуб’єктивності людського буття, людського життя-пізнання. Ноологія вчить, що це є справжнє одкровення, а не вираження якої-небудь психофізичної причини, тому що тут одне само-буття, один духовний суб’єкт (чи суб’єктний дух) “виражає себе”, являє себе, відкривається іншому духові. І це ноологічне пізнання, духовне одкровення неможливо пояснити жодними іншими поняттями про об’єктивний предметний світ. Ноологія, таким чином, розширює й узагальнює зміст богословської категорії “одкровення”.

Узагальнений зміст категорії “одкровення” визначається двома істотними ознаками. По-перше, це є активне саморозкриття, самовиявлення, котре просвічується, спрямовується на “Мене”. Таке одкровення (одкровення знання) різко відрізняється від звичайного типу пізнання, того пізнання, що визначається активністю суб’єкта пізнання і спрямовується від нього (як суб’єкта) на предмети об’єктивного світу. По-друге, це є, насамперед, одкровення духовної реальності, а не того чи іншого змісту явищ природного світу. Це самоодкровення одного людського духа іншому є найпотаємнішим явищем інтерсуб’єктивного (міжособистісного) людського буття-пізнання. Тут здійснюється справжнє диво – диво переходу безпосереднього само-буття за межі себе самого, взаємного саморозкриття одного для іншого двох носіїв духовного буття, які в багатьох інших відношеннях замкненні в собі та є сущими лише для самих себе. Ноологічна дивовижність полягає тут у тому, що через одкровення “Ти” і співвіднесеного до нього саморозкриття “Мене” безпосереднє само-буття зустрічає і пізнає свою власну істоту, себе самого в “іншому”.

У цьому розумному, душевно-духовному процесі задіяні найрізноманітніші чинники (біоенергетичні, психофізичні, інформаційно-енергетичні та ін.). Тут спостерігається взаємовплив душевно-духовних аур, знаходить своє персоналістичне (особистісне) вираження духовно-пізнавальна здатність інтуїції та любові, бо саме в любові людський дух виходить за межі своєї суб’єктивності.

Ноологічна категорія “одкровення” дає нам можливість розглядати Одкровення Боже людині, Одкровення Духа Божого духові людському у відносинах типу “Я – Ти”. Дивовижно! Бог стає для “Мене” “Ти”. І в цій якості “Ти”, в якості Особистісного Ти стає для нас (для мене) Богом-Отцем. Правда, Бог не є одним із багатьох “Ти”. Як Абсолютне Пер­воначало будь-якої реальності і будь-якого іншого реального “Я”, Бог у Своєму конкретно-позитивному Одкровенні звертається до кожного людського духа і відкривається йому, об’являється йому. Це означає, що людська особистість взасадничується в дусі, тобто сама є духом, якому Бог відкривається Духом Своїм через Любов, любов Божу і любов людську. Повнота цього богоодкровенного духовно-пізнавального процесу здійснюється в Боголюдині Ісусі Христі та через Нього.

Факт одкровення одного духа другому передує зустріч. Це ще одна ноологічна категорія. Справді, поняття “зустріч” висувається на перед­ній план у багатьох аспектах людського буття, зокрема навчально-виховного процесу. Все справжнє життя реалізується в постійних зустрічах, тому що людське життя-пізнання не можна зрозуміти як ізольоване існуюче переживання у сфері реального “Я”. Категорія “зустріч” є всеохопною і не зводиться до ситуацій типу “роз­мова між”. Поняття “зустріч” акцентує увагу на духовному зв’язку двох істотно не пов’язаних між собою реальностей. Необхідною характеристикою зустрічі є взаємність стосунків, у яких обидві сторони беруть активну участь. Немає зустрічі людини з деревом чи з горою. А тому зрозуміло, що ноологічна категорія “зустріч” обмежується лише людською і боголюдською сферами.

Дійсно, вживання слова “зустріч” знаходимо і в релігійній, теологічній сфері. Тут багато говориться про Зустріч людини з Богом замість характерного для попередніх часів висловлювання типу “релігійне переживання” та ін. Із викладеного стає зрозумілим, що однієї категорії “зустріч” нам недостатньо для вираження адекватної ноологічної ситуації. А тому лише у тріаді “зустріч-одкровення-спілку­ван­ня” можна оцінити семантику категорії “зустріч”, а також “спілкування” й “одкровення”. У такий спосіб розширюється горизонт нашого розуміння всіх трьох складових цієї тріади, стає зрозумілим її істотний ноологічний вимір.

Видатний швейцарський богослов Карл Барт (1886-1968 рр.) добре розумів ноологічну значущість категорії “зустріч”: “Я існую – це дійсно так, але коли я мушу описувати цей факт, то виявляється, що я існую в зустрічі, вона є моїм першоджерелом, моєю домівкою. Без неї унеможливився б увесь мій внутрішній світ. З самого початку моє власне буття істотно пов’язане з буттям Ти”.

Аналіз категоріальної структури “зустріч-одкровення-спілкування” свідчить, що справжнє спілкування передбачає над-часову духовну зустріч особистостей. У справжньому спілкуванні виражається цілісність духовного буття особистостей і демонструється повнота його присутності. Повнота спілкування, а саме тріадна активність зустрічі-одкро­вен­ня-спілкування, має здійснюватися в навчально-виховному процесі. Виховувати – означає зустрічатися і спілкуватися у гармонійній співпричетності, у морально-духовній атмосфері безмежної пошани один до одного і до всіх інших, поваги до буття (явного і неявного, можливого і загадково-таємного тощо).

У тріадній активності зустрічі-одкровення-спілкування реалізується максимальне і найтонше відчуття особистісного духовного буття і буття інших людей. Ця тріадна реалізація зустрічі-одкровення-спілкування виражає людське буття і спів-буття (взаємо-буття) перед Лицем Божим, перед Всеохопною Божою Істиною-Благом-Красою.

Досліджувана нами тріадність випромінюється з тиші душевно-духовного єства людини у повнозвуччя зустрічей і одкровень ближніх – ближніх у спільній долі становлення і зростання духовних особистостей.

Але, на відміну від глибинного духовного спілкування, що розглядається, можливі різні форми поверхневого, егоїстично спрямованого спілкування, по суті, псевдо-спілкування, до якого звикла сучасна людина і яке знаходить вияв у масовій культурі, зокрема у псевдокультурі. Таке псевдо-спілкування є суто інформаційно-комуні­ка­цій­ним. Воно орієнтоване, передусім, на формальні, суто зовнішні сторони взаємодії суб’єктів. Під час такого псевдо-спілкування, людина не прагне до подолання відстані між собою та іншим, тим більше полюбити ближнього як саму себе. При такому інформаційно-комуні­ка­тив­ному спілкуванні здійснюються процеси текстових, жестових та емоційних повідомлень, циркуляція інформації, контакти-зіткнення і т. ін.

Розглянувши морально-духовну тріадну активність зустрічі-одкро­вен­ня-спілкування, нам стає зрозумілою якісна відмінність цієї активності від псевдо-спілкування. Ситуація зустрічі-одкровення-спілку­ван­ня передбачає обопільно адекватний стан осіб (суб’єктів) і здійснюється як на рівні практичної дії, так і на ноологічному (ментальному) рівні, тому що глибинне, морально-духовне і духовно-розумне спілкування – це одночасне входження в ноосферне осереддя людини та її культури. При цьому має місце безумовно-ціннісне ставлення людини до людини, пріоритет вищого над нижчим, досконалого над менш досконалим. А тому справжня морально-духовна зустріч є випробуванням для людей. Ситуація такої зустрічі прояснює, ким є людина насправді. І в цьому проясненні та потрясінні людина все ж таки мусить зберегти саму себе. До зустрічі-одкро­вен­ня-спілкування ми маємо прагнути лише з тими, хто дружньо ставиться до нас. Бо не кожен контекст, зіткнення людей між собою є зустріччю, а тим більше спілкування й одкровення.

Із викладеного у цьому параграфі можна зробити висновок про те, що подолання ізольованості та відчуженості людей можливе лише через морально-духовні чинники зустрічі-одкровення-спілкування. Особисті стосунки, які реалізуються при цьому, перетворюються у морально-духовні (етичні) відносини. При цьому передбачається морально-духовна відповідальність, тобто така, яка не нав’язується ззовні. Ноологічна ситуація зустрічі-одкровення-спілкування має різні виміри й ознаки. Ми проаналізували лише деякі з них.