3.7. Тріадна активність любові-радості-надії у духовному світі особистості. Естетичність природо-, людино- і богопізнання

Продовжуючи дослідження творчо-пізнавальних характеристик духовного світу особистості, нам необхідно зупинитися на категоріальній структурі-тріаді естетичності “любов-радість-надія”. Естетика (від грецького слова “естикос” – здатний відчувати) – філософська дисципліна про загальні закономірності духовно-художнього освоєння дійсності людиною. Ця наука вивчає сутність і форми пізнання буття і життя за законами краси. Естетичність притаманна душевно-духовному світові людини. І поряд із раціональністю й естетичністю ми можемо говорити про естетичний вимір ноосфери людини. Цей вимір пов’язаний із почуттям краси, любові та радості. Дух людський у своєму естетичному стані, у своєму естетичному вимірі діє вільно і найвищою мірою позбавлений будь-якого примусу. Ця естетична свобода відрізняється від логічної (раціональної) і моральної необхідності чи примусовості. І закони, якими керуються при естетичному спогляданні світу, не усвідомлюються і не є примусом, оскільки не викликають найменшого опору. Естетичний настрій, духовно-пізнавальна естетичність любові-радості-надії стає передумовою для рівномірного й одночасного вияву кожної окремої духовно-розумової здатності особистості. Настрій любові-радості-надії від краси природи і світу Божого зберігає людську душевність і духовність у первісній чистоті та недоторканності, захищає їх від впливу зовнішніх темних руйнівних сил.

Зауважимо ще раз, що естетичний настрій людини – це настрій любові-радості та світлої надії у відчутті краси і гармонійності у світі. Відчуття краси, пізнання краси і гармонії супроводжуються любов’ю і радістю, через які людина пізнає красу і досконалість Божої Світобудови. Радісно-любовне пізнання краси світу, відблиску раю на Землі, краси природи і неба говорять нам про те, що наша ноосфера збагачується, душа вдосконалюється, дух зростає. У любові-радості-надії реалізується надприродна здатність людини виходити за межі самої себе, здійснювати співпричетність людського духа до Царства Небесного. За християнським богослов’ям, співпричетність – це взаємозв’язки й особисті стосунки між Богом і людиною у житті, які завжди є особистими. Богослов’я співпричетності ставить на перший план акт особистої зустрічі людини з Богом.

Любов-радість-надія пробуджує людину до природо-, світо- і богопізнання, активізує віру-совість-волю й освітлює уяву-інтуїцію-розум. Відомо, що вся естетика ґрунтується на категоріях краси, яку людина відчуває і сприймає в любові-радості-надії. Радісні настрої та інтереси, що керують нашим пізнанням, входять у ноосферу людини, формують її пам’ять, сприяють зрілості розуму. Радість пізнання, радісне пізнання ведуть нас до вічних істин і таємниць буття. Наша волаюча природа, наша радісна ноосфера, всі наші духовно-розумні здатності спрямовані на різні види пізнання. По суті, все наше людино-, природо- і богопізнання є любовно-радісним пізнанням. Видатний український церковний діяч і просвітитель Київської Русі Кирило Туровський (1130-1182 рр.) був великим оспівувачем духовної краси. Як зазначають історики культури і філософії України, естетичне захоплення красою духовності набирає для Кирила Туровського всеосяжного характеру: “Духовна краса викликає насолоду на небі та землі; її оспівують небесні ангели і люди. Навіть гори і пагорби випромінюють насолоду. Церковне свято освітлене веселощами і радістю. Весь універсум, небеса веселяться, прикрашаючи свої світила, земля радіє, все живе красується”.

Окрім природного світу краси і радості, є ще й сфера художньої культури, де створюється свій світ цінностей. Цей світ уособлює багатство естетичних потреб людини, які виражаються поняттями і законами художньої естетики. Саме у творах мистецтва закріплюється досвід художньо-образного освоєння світу. Естетичні категорії (прекрасне, піднесене, естетичне тощо) допомагають створити модель естетичної практики людини. Естетичну цінність мають предмети і явища, які сприймаються людиною з навколишнього світу, включаючи і саму людину, її зовнішність, дії, вчинки; речі, створені людьми у процесі повсякденної діяльності; продукти духовної діяльності, твори мистецтва. Естетичне як категорія виражає специфічне духовне ставлення людини до світу. Естетичне реалізується через чуттєве сприйняття за допомогою здатностей любові та радості. Можна ще раз зазначити, що світ естетичного і краси – це світ, де людина вільна від нагальної потреби. І це дає їй можливість діяти вільно, розвивати свою особистість, збагачувати свій духовний світ.

Естетичність, що виражається у тріадній активності любові-радо­сті-надії, – це справжня симфонія душі та духа людини. У всіх великих здобутках людської думки, людського духа мистецтво йшло попереду. Саме в мистецтві часто вперше з’являлися симптоми великих оновлень. Сучасна естетика дає чимало прикладів звернення дослідників найрізноманітніших напрямів до граничних засад людського світоставлення і переживання. Найважливішою категорією у цих проблемах є переживання, насамперед естетичне переживання. Переживання при цьому розглядається не просто як психічний факт чи психологічний феномен, а як форма самого життя людини, її світоставлення, діяльнісного буття в культурі. Справді, життя не існує без переживання, а переживання не існує без пізнання, без усвідомлення того, що переживається. Естетичне переживання завжди містить пізнання безмежно цілого саме тому, що не поєднується з іншими в цілісність відкритого процесу пізнання, а безпосередньо є цілим через його значення. У миттєвості переживання концентрується вища радість людського буття, тут час життя спресовується у хвилини. Тому сенсожиттєва цінність естетичного переживання полягає не просто у прилученості до минулого, теперішнього чи майбутнього. Естетичне переживання є найповнішим відчуттям життя. Це рух крізь життя від минулого до майбутнього, від пам’яті до надії та віри. Естетичне переживання єднає всі часи у почутті вічності. Через естетичне переживання в любові-радості-надії зростає і збагачується особистість, формується цілісний духовний світ особистості.