Вихідні засади філософії екзистенціалізму

Зародки екзистенціалізму мають місце на самому початку парадигми сучасної філософії, тобто у сер. ХІХ ст. Зачинатель – С. Кєркерґор, данський мислитель. Але справді потужною філософською течією екзистенціалізм став після ІІ світової війни, завдячуючи німецьким мислителям М. Гайдеґґеру та К. Ясперсу, а також Ж. Сартру та А. Камю, представникам французького екзистенціалізму. Сьогодні, так би мовити, «чистий» екзистенціалізм не розробляється, однак його засадничі концепти активно трансформуються в інші сучасні філософські вчення.

Центральний концепт екзистенціалізму – екзистенція, що буквально означає буття із виходом на зовні. Відповідно до цього, людська природа така, що не вміщається в жодних рамках, межах. Людина постійно прагне до більшого, і в цьому прагненні розкриває свою справжню сутність.

Людина намагається бути оригінальною, унікальною, неповторною, такою, як ніхто до неї на землі. Натомість світ тисне на неї, нав’язуючи різні форми, заставляючи бути як усі.

Вихід із зазначеного протиріччя прокладається якимсь із трьох варіантів вибору:

• вибір з одного («усвідомлена необхідність») – коли з царини можливостей людині доступна тільки одна єдина, а всі інші повністю відхиляються силою життєвих обставин;

• вибір із двох («вибір як жереб») – коли остаточний вибір з рівноцінних можливостей робиться під тиском чинників зовнішнього світу;

• вибір з безкінечної множини можливостей з невідомими наслідками («справжній вибір») – коли людина до кінця не усвідомлює свого вибору, однак проймається готовністю до відповідальності саме за цей вибір.

На думку Кєркерґора, саме третій варіант прокладає шлях до розбудови справжньої людської екзистенції, життя, повного свободи і свідомого розуміння наслідків своїх життєвих (екзистенційних) виборів.

У ХХ ст. екзистенціалізм збагатився такими концептами:

• випадок – справді екзистенційний вибір робиться випадково, людині вкрай важливо зуміти скористатися з вдалого випадку, оскільки такий буває не часто, можливо раз на життя;

• відповідальність – ключова умова розбудови власної екзистенції, свідчення того, що вибір зроблено з власної волі, без зовнішнього тиску;

• турбота – усякий вибір має бути завернутим у майбутнє, у завтрашній день, без цього людина розчиняється у теперішньому, зависає у ньому;

• право на помилку – людина робить вибір під шаленим тиском зовнішнього світу, тому може помилитися, а отже варта і потребує співчуття;

• право на бунт, протест – коли зовнішній світ занадто тисне на людину, вона має право виступити проти цього світу, крайньою формою її протесту є суїцид.

Екзистенціалізм не виробив цілісної філософської системи. Він існує як розрізнені вчення, що взаємодоповнюють одні одних. Найбільше розходження між ними стосується питання на що має сподіватися людина, затиснута силою життєвих обставин, яке поділило екзистенціалізм на два різновиди – релігійний, коли надіятися немає на що, надіятися треба на Бога, і нерелігійний (атеїстичний) – людина повинна надіятися тільки сама на себе.