Тема 5. Сучасна філософія

Некласична спрямованість парадигми сучасної філософії

Точкою відліку сучасної філософії вважається 1830-31 рр. (перший – рік виходу праці Конта «Курс позитивної філософії», другий – рік смерті Гегеля), коли у західних умонастороях намітився різкий поворот від ідеалізму до позитивного способу мислення.

Парадигма сучасної філософії прокладалася викликами своєї доби. Один із найсерйозніших – криза наукового раціоналізму, спричинена широко плановими науковими революціями кін. ХІХ – поч. ХХ ст., перед усім:

• у фізиці – відкриття ділимості атома і розробка квантової теорії;

• у космології – створення нестаціарної моделі Всесвіту;

• у біології – формування генетики;

• появою кібернетики – загальної науки про універсальні процеси управління.

Класика вірила в існування єдино правильного методу дослідження і єдино правильного істинного знання про світ, абсолютизувала силу людського розуму і Божественне начало світу, орієнтувалась на довершеність, досконалість форм, систем… Сучасна філософія змушена відійти від зазначеного. Вона орієнтується на некласичні пріоритети, перед усім плюралізм різних способів пізнання і неможливість остаточної завершальної істини. Якщо класична філософія брала за зразок для наслідування теорію механіки, то некласична має своїм опертям квантову теорію.

Якщо класична філософія активізувала свої гносеологічні потуги, шукаючи надійних методів пізнання, то некласична бачить себе у статусі трансдисциплінарного знання – координувати зусилля різних наук (міждисциплінарна комунікація) задля розв’язання важливих соціальних (а не пізнавальних) проблем.

Поняття максималістських та мінімалістських тенденцій у сучасній філософії

На розмежуванні максималістських і мінімалістських тенденцій у сучасній у філософії наголошував історик філософії В. Татаркевич.

Максималістський тип філософії – це філософські вчення, які беруться за широкі проблеми і намагаються в будь-який спосіб їх розв’язати.

Мінімалістський тип філософії – це філософські вчення, які беруть до уваги тільки те, що спирається на достовірне знання і що можна розв’язати з високою долею вірогідності.

Перші керуються метою, задля якої потрібне зазначене знання, а другі – засобами, наявними у розпорядженні. Максималізм і мінімалізм є крайніми філософськими позиціями і завжди мав місце в історії філософії, але у давніших філософських системах їх протистояння не викликало особливого резонансу. Сучасні ж філософи дуже часто говорили «або-або»», «все або нічого», тобто висували максималістські претензії. Крім них бути і мінімалісти, а також і проміжні вчення. Проте кожна філософія починала з того, що відверто заявляла й аргументувала свою позицію.

Позитивізм як вчення про обмеженість людського розуму і трансформацію філософії у науку

Позитивізм – філософський напрямок, що послідовно обстоює знання, підтверджене фактами. Зачинатель позитивізму – О. Конт, автор праці «Курс позитивної філософії» (1830 р.), де знаходимо роз’яснення поняття позитивного знання як такого, що співвідноситься з поняттями «реальне», «корисне», «достовірне», «точне» і протиставляється поняттям «химерне», «негідне», «сумнівне», «нечітке». А позитивна філософія постає як продовження і реставрація загального, простого і здорового глузду. На думку, Конта, здобути позитивне знання філософія може, спираючись на науку і звільняючись від усякого роду метафізичних нашарувань.

Серцевину позитивізму Конта складає вчення про закон трьох стадій розвитку людського розуму:

• теологічна, коли розум висуває претензію на універсальне знання, однак самотужки його здобути не може, через що звертається за допомогою до теологічних концептів (Бог, Творець…);

• метафізична, коли розум висуває претензію на універсальне знання і також самотужки його здобути не може, через що знову звертається за допомогою, але вже до метафізичних концептів (субстанція, «архе»…);

• позитивна, коли розум відмовляється від претензій на універсальне знання як безрезультатних і спрямовує свої зусилля на достовірне і фрагментальне знання.

Кожній стадії відповідає своя логіка, методологія, свої пізнавальні задачі. Сучасність потребує орієнтації на позитивне знання, тому філософія має трансформуватися у позитивізм – знання, підтверджене фактичним досвідом окремих наук. Інакше кажучи, філософія має стати наукою, словами Конта «наука – сама собі філософія».

Таким чином Конт показав, що людський розум не всесильний (чим пішов всупереч класичній традиції), однак іншого, надійнішого, опертя людина все рівно немає, а отже мусить розраховувати саме на це.

Позитивізм – потужна течія сучасності, що до тепер займає вагоме місце у філософії. Він декілька разів трансформувався, але завжди зберігав тісний зв'язок з наукою. Виділяють такі етапи розвитку позитивізму:

• перший позитивізм (Конт і його послідовник Спенсер), обґрунтовували значення позитивістського спрямування філософії;

• другий позитивізм (або емпіріокритицизм; Авенаріус та Мах), обстоювали науку як економний опис світу, виступали за вилучення «метафізичного мотлоху» з філософії;

• третій позитивізм (неопозитивізм, або логічний позитивізм; Шлік і його послідовники), ініціювали процедуру верифікації (протокольних речень) – встановлення за кожним філософським і науковим поняттям конкретного сенсу;

• четвертий позитивізм (постпозитивізм; Поппер, Лакатос, Кун, Тулмін, Фейєрабенд), запровадили процедуру фальсифікації наукового знання, здійснювали різноманітні дослідження природи та еволюції наукового знання.